ВАРIАНТ ПЕРЕКЛАДУ
ВАРIАНТ ПЕРЕКЛАДУ. У перекладознавствi пiдставно вважати кожен переклад
певного тексту В. першотв.-iнварiанта. Таких В. однiєю мовою може
бути навiть кiлькадесят. Наявнiсть попереднiх В. створює певну
традицiю: в бiльшостi випадкiв нов. перекладач зважає на досвiд
попередникiв (часто й на досвiд перекладачiв на iн. мови). В.Вересаев
писав у передмовi до свого перекладу «Iлiади»: «Якшо ми
допускаємо колективну спiвпрацю, так би мовити, в просторi, то
чому не допускаємо такоï ж спiвпрацi й у часi, мiж усiм
ланцюгом перекладачiв, якi йдуть один за одним. Все добре, все вдатне
нов. перекладач повинен повно жменею брати з переднiших
перекладiв… не переносячи… механiчно, а органiчно
переробляючи у свiй власний стиль, точнiше в стиль першотв., як його
сприймає даний перекладач». Такою настановою керувався аж
нiяк не лише Вересаев. Вел. вагу має розгляд традицiï
перекладу од. тексту як поступового наближення до створення оптимального
еквiвалента першотв. Критика попереднiх перекладiв та заг. рiвень суч.
теорiï перекладу створюють той рiвень, нижче якого перекладач не
може перекладати; коли ж вiн працює нижче цього рiвня, то його
праия буде визнана незадовiльною. Саме в цьому полягає внесок
критики i теорiï перекладу в удосконалення перекладацькоï
практики. Якшо попереднi переклади невдалi, то створюється В. не
першотв.-iнварiанта. не В. семантико-стилiстичноï структури (ССС),
але ССС першого помилкового перекладу. Створюється цiла традицiя
викривлень першотв. Напр., на незугарний рос. переклад поезiï
Ботева Хаджi Димитр», який зробив 1931 С.Городецький,
орiєнтувалися Я.Кондра (1932, Львiв) i В.Левiк (1941): Х.Ботев /
/л един страна захвърлм пушка. На друга сабя на лве строшєиа; Очи
тьмнелт, глава се люшка. Уста npc/cwrtdf шле вселенаi С.Горопеикнiï
Ружиï направо ш рук упало. Стомившись, саблн легла налево. Чело гюi
гнию, пзор тьма застлала. Устсi л<?сл мир клянут от гнева. Я.Кондра
Крiс йому випав з рук геть наоаiииб. Шабля зломалась в лютiй хуртечi.
Чоло поникло в темрявi очi. Свiт проклинає бiль молодечий. У
Ботева герой вiдкидає рушниию Й розбиту шаблю. В перекладах вони
випали з рук. Домiнантний образ знижено Городецьким. а вiдтак Кондрою.
Левiк помилку навiть посилив: Ружья и сабли не держат руки. ; Незрiдка
В.п. наявнi вже в перекладi назви тв. Так, вiрш Й.В.Гьоте
«Erlkцnig» рiзними укр. перекладачами тлумачився як Вiльшаний
цар» (П.Кулiш), Лiсовий цар» (Б.Грiнченко), «Вiльховий
король» (Д.Загул), «Вiльшаний король» (М. Рильський).
Зiставний аналiз перекладацьких В. допомагає удосконаленню
практики перекладу, а також дає вагомий матерiал для розумiння
творчоï iндивiдуальностi перекладачiв. Такий аналiз плiдний не
тiльки з погляду критики перекладу, а й для вироблення рекомендацiй
часткових i заг. теорiï перекладу. Анатолiй Волков
