РОМАН ВИХОВАННЯ

РОМАН ВИХОВАННЯ (нiм. Bildungsroman, Erziehungsroman) широкий жанр,
рiзновид роману, в iдейно-тематичний центр якого покладено процес
формування особистостi, образ «людини у процесi становлення»
(М.Бахтiн). З оглялу на широту та багатограннiсть поставленоï
проблеми Р.в. складно чiтко вiдмежувати вiд iн. романних форм. Вiн
мiстить у собi елементи шахрайського, пригодницького, соц.-психол.,
фiлос., сатир, романiв, досить близкий до роману- сiмейноï хронiки.
По сутi, iдея виховання є одним з провiдних i формотворних
моментiв нов. европ. роману взагалi. Генеза Р.в. також досить складна.
Тема виховання людини, становлення особистостi, вибору життєвого
шляху наявна в л-рi з давн. часiв. З од. боку, сакральнi книги всiх
часiв та народiв (Бiблiя, Веди, Авеста, Коран), з iн. — свiтська
л-ра, починаючи з шумерського епосу про Гiльгамеша, давньоєгип.
Повчань Птахотепа. Кiропедiï Ксенофонта — всi вони так чи
iнакше порушують проблему виховання. Книга Еклезiаста, Сповiдь Августина
Блаженного. «Iсторiя моïх бiдувань (XII ст.) П.Абеляра (свого
роду прообрази Р.в.) лягли в основу христ. виховання європ. Сер-
вiччя. Свiтську освiту i виховання складали т.зв. сiм вiльних мистецтв
(граматика, дiалектика, риторика, геометрiя, арифметика, астрономiя,
музика), якими повинен був володiти лицар нарiвнi зi знанням кодексу
лицарськоï честi: покора сюзерену, захист принижених та
скривджених, поширення христ- ва тошо. В той же час формується
куртуазний iдеал: культ прекрасноï дами, вiрне ïй служiння,
втiлений пiзнiше в лицарському романi та куртуазнiй лiрицi (пор.
виховання Трiстана, Ланселота, Парцифаля). Паралельно на Сх.
формується подiбний iдеологiчний комплекс: так в Японiï
основи виховання самурая отримали назву бусидо — ‘шлях
воïна. В добу Вiароаження iдея виховання набуває дешо iн.
характеру, домiнує думка про т.зв. школу життя, через яку повинна
пройти людина, причому наголошується не на суворих правилах та
догмах, а на вiльному наслiдуваннi природи та здоровому глуздi. Показова
кн. Ф .Рабле Таргантюа i Пантагрюель. де автор протиставляє
догматику сер.-вiч. виховання нов. вiльним принципам формування
особистостi свого героя, аф о ристично вираженим в знаменитому гаслi
Телемського монастиря Роби, шо хочеш. XVII ст. переважно ставить
виховання в суворi рамки наслiдування законiв честi, пiдлягання
особистого iнтересу державному благу (класицизм), або ж повернення до
христ. етач. норм (бароко). Думка про виховання iдеального монарха i
вiрного васала надихає П.Кальлерона («Життя це сон),
П.Корнеля (Сiд), Ф.Фенелона (Пригоди Телемака»). З iн. боку, в
низовому бароко, в пiкарескному романi проблема самоствердження
особистостi поставлена в залежнiсть вiд конкретних життєвих умов
та обставин, в яких опиняється герой Гузмана iз Альфараче Матео
Алемана, Кульгавого бiса» Велеса де Гевари, Сiмплiцiссiмус Г.
Гриммельсгаузена. Проте поява Р.в. в суч. розумiннi повязана з добою
Просвiтництва, коли з од. боку створюється саме поняття
приватноï людини, яка самостiйно осмислює своє буття
поза кастовими, становими. корпоративними рамками, а з iн. —
формується iдея виховання як цiлеспрямованого формування
особистостi. Визначальну ролю тут вiдiграв Досвiд про людський розум
Д.Локка, де автор представляє людський розум як tabula rasa
— чисту дошку, на якiй досвiд пише своï письмена, а також
педагогiчнi працi Ж.Ж.Руссо та I.Г.Песталоццi. Першi Р.в. зявляються в
Нiмеччинi, це Агатон (1766) К.М.Вiланда, Iсторiя життя Тобiаса Кнаута
(1776) I.К.Веиеля, Мандри Принца Штернбальда (1798) Л.Тiка, Гiперiон,
або Вiдлюдник в Грецiï (1799) Й.Гельдерлiна, дилогiя Й.В.Гьоте про
Вiльгельма Майстера (1796, 1829), Генрiх фон Офтердiнген (1802)Новалiса,
Титан (1803) Жан Поля, Зелений Генрiх (1855) Г.Келлера, «Бабине
лiто (1857) А.Штiфтера, Голодний пастор» (1864) В.Раабе.
Суттєву роль в формуваннi Р.в. вiдiграла Iсторiя Тома Джонса,
знайди (1749) Г.Фiлдiнга, в якiй переплелись елементи шахрайського та
сiмейного Р.в., а також Життя та роздуми Трiстрама Шендi (1767)
Л.Стерна, де автор iронiчно переосмислив самi принципи побудови Р.в.
Теор. основи Р.в. були глибоко дослiдженi М.Бахтiним, який визначив його
специфiчнi особливостi та вiдмiнностi вiд iн. романних форм. Сюжет Р.в.
будується не на вiдступi вiд нормального i типового ходу життя, а
саме на основних та неминучих, як правило, моментах усякого
життєвого шляху: народження, дитинство, роки навчання, шлюб,
влаштування життєвоï долi, праця та справи, смерть. Звiдси
домiнування бiографiчного часу над iст.. його циклiчнiсть, прискоренiсть
або сповiльненiсть залежно вiл етапiв життєвого шляху, якi
Л.Толстой визначив так:Чотири епохи розвитку — дитинство,
отроцтво, юнiсть, молодiсть». Саме цi етапи в розвитку особистостi
найчастiше разглядаютсья в Р.в.. переважно вiн завершується
моментом становлення героя в сусп-вi та знаходженням внутр.
гармонiï, шо майже збiгається з перiодом зрiлостi. Отже
суттєвою характеристикою Р.в. є бiографiчний час, який на
вiдмiну вiд казкового та авантюрного, цiлком адекватний реальному, але
не завжди зiставлений з iст. вiхами, водороалiлом в ньому служать
поколiння. Важливою особливiстю Р.в. є трактування людського
характеру. В попереднiх Р.в. рiзновидах романного жанру характер людини,
його змiни та становлення не ставали сюжетом. У Р.в. характер героя
набуває сюжетного значення. У зв'язку з цим М.Бахтiн видiляє
такi пiдтипи Р.в.: 1) циклiчний - шлях людини вiд дитинства через юнiсть
i зрiлiсть до старостi з розкриттям усiх суттєвих внутр. змiн в
характерi та поглядах людини, якi вiдбуваються в нiй зi змiною
ïï вiку; 2) певний типовий шлях становлення людини вiд
юнацького iдеалiзму та мрiйливостi до зрiлоï тверезостi та
практицизму. Цей шлях може ускладнюватися рiзними ступенями скепсису та
резiняцiï. Зовн. свiт виступає як школа, досвiд, шо через них
повинна пройти кожна людина. Цей тип представлений клас, романом
виховання 2-оï пол. XVIII — поч. XIX ст. (Вiланд. Веиель,
Гьоте); 3) бiографiчний (автобiографiчний) тип. Циклiчнiсть тут не
наявна, становлення здiйснюється в бiографiчному часi, воно
проходить через неповторнi iндивiдуальнi етапи i є наслiдком
сукупностi життєвих умов та подiй, що змiнюються, дiяльностi та
роботи (Том Джонс Фiлдiнга, Девiд Копперфiлд Дiккенса); 4) дидактико-
педаґоґiчний роман, в основi якого лежить педагогiчна Iдея,
шо розвивається протягом усього сюжету або входить в нього як
вставний елемент (Кiропедiя Ксенофонта, Емiль Руссо, елементи у Рабле та
Гьоте); 5) найбiльш складний та суттєвий тип. Становлення людини в
ньому розглядається в нерозривному зв'язку з iст. становленням. В
попереднiх 4-х типах становлення здiйснювалось на нерухомому тлi свiту,
людина формувалася, розвивалася, змiнювалася в межах однiєï
епохи, свiт вимагав вiд людини вiдомого пристосування до нього, але сам
не змiнювався. Iнакше в таких романах, як «Гаргантюа i
Пантагрюель», «Сiмплiцiссiмус», Вiльгельм Майстер»,
де процес становлення героя розвивається на тлi становлення самого
свiту. Герой не всерединi епохи, а на зламi двох епох, в точцi переходу
вiд однiєï до другоï. В такому романi особливоï
гостроти набувають проблеми дiйсностi та можливостей людини, свободи та
необхiдностi, творчоï iндивiдуальностi. Д.Затонський пропонує
iн. класифiкацiю Р.в., видiляючи 2 типи в залежностi вiд еволюцiï
особистостi; 1) роман карєри» — негативна еволюцiя
особистостi, досягнення успiху цiною втрати моральних якостей (Червоне i
чорне Стендаля, Втраченi iлюзiï» О.Бальзака, «Ярмарок
суєти В.Теккерея, Любий друг Г.Мопассана, «Генiй, Сестра
Керрi i Американська трагедiя ТДрайзера, «Сильнi свiту цього
М.Дрюонатошо);
2) позитивна еволюцiя особистостi (Вiльгельм Майстер» Гьоте,
Уеверлi В.Скотта, Девiд Копперфiлд i Великi сподiвання»
Дiккенса, «Пенденнiс Теккерея). Суттєвою є
типологiя героя Р.в., яка значною мiрою зумовлює проблематику,
перипетiï, тональнiсть, стиль Р.в. Серед численних героïв
Р.в. можна видiлити низку характерних типiв: генiй» (митець,
вчений), «сер. герой, маленька людина»,
«кар'єрист, «дивак», «стороннiй, гурон
(наïвний), «бунтар, «конформiст» тощо. Типологiя
зумовлює i характер мети, до якоï прямує герой Р.в.
Можна видiлити два орiєнтири: 1) спрямованнiсть до iдеалу,
який втiлюється або в залученнi до свiту мист-ва або в сой.
радикалiзмi, або ж в ескепiзмi. втечi вiд суспiльства; 2)
матерiальне та честолюбне задоволення, яке здiйснюється через
перехiд на вищий щабель сой. iєрархiï. Важливий i шлях,
засiб досягнення мети: це або бунт, або еволюцiя, конформiзм. Т.ч.
Р.в. вводить у л-ру проблему моделi поведiнки особистостi в
залежностi вiд зовн. та внутр. чинникiв. У найзагальнiшому виглядi
вона може бути представлена в такий спосiб: втрата цiлiсностi та наïвно-
гармонiйного дитячого свiтосприйняття, потiм пошук цiєï
цiлiсностi вже на бiльш високому рiвнi через гармонiзацiю почуттiв
та розуму, особистоï та сусп. свiдомостi та пiдсвiдомостi i,
врештi-решт, здобуття iстиного Я i справжнього мiсця в життi. При
цьому героєвi доводиться пройти через терни випробувань
(втрати iлюзiй, соц. несправедливiсть, iнтеллектуальна та фiзична
нерiвнiсть, расовi, нац., класово-становi вiдмiнностi, рел.-моральнi
протирiччя, лицемiрство сусп-ва, проблема батькiв та дiтей аж до
питань статi i психоаналiтичних комплексiв). Iнакше кажучи, вельми
важливим в Р.в. є мотив iнiцiацiï, не випадково М.Бахтiн
запроваджує ще одне визначення: роман випробувань. Свого роду
Р.в. є Злочин i кара, Пiдлiток» Ф.Достоєвського,
Нудота Ж.П.Сартра, Строннiй А.Камю, Пiл сiткою А. Мердок. Вельми
суттєву роль в порушеннi та вирiшеннi проблем Р.в. вiдiграють
автобiографiчнi моменти, дитячi та юнацькi травми i фрустрацiï
автора. Письменник нерiдко прагне позбавитись болiсних i тяжких
спогадiв, довiряючи ïх паперовi, причому в залежностi вiд нац.
лiт. традицiï вони фiксуються з бiльшою чи меншою мiрою
вiдвертостi (вiдвертiше у франц. л-рi, бiльш завуальовано в англ. та
рос.). Т.ч. очевидною є безсумнiвна близькiсть Р.в. та
бiографiчного роману. Жанр, природа Р.в. визначила досить стiйку
сюжетну схему з трьох складових частин: 1. Дитинство (iнодi —
родовiд героя) та отроцтво; 2. Роки навчання i роки мандрiв; 3.
Самовизначення героя. Вiдповiднi i елементи сюжетноï структури
Р.в.: хибнi погляди та помилки при виборi друзiв, обраннi
професiï, життєвих орiєнтирiв, розчарування в
коханнi, у сталих трад. цiнностях, iнтелектуальнi та моральнi
крайнощi, в яких вiн випробовується на мiцнiсть. Адекватна й
форма оповiдi — розмiрена, повiльна, хронологiчно послiдовна
нарацiя про подiï, яка нерiдко складається з 3-х, 4-х i
бiльше частин i бiльшою мiрою вiдповiдає жанр, специфiцi
повiстi (Дитинство, Отроцтво, «Юнiсть Л.Толстого;
«Дитинство Тьоми», «Гiмназисти, «Студенти»,
«Iнженери Н.Гарiна-Михайловського; «Гiмназист1, Семестр
втраченого часу, Роки змужнiння Ю.Брезана; Повiсть про життя»
(6 кн.) К.Паустовського; «Жан-Крiстоф» (10 кн.) Р.Роллана,
«Хронiка сiмi Паскє (10 кн.) Ж.Дюамеля та iн.) Показова
антропонiмiя Р.в. Не раз у назву виноситься iмя гол. героя
(Вiльгельм Майстер Гьоте, Обломов I.Гончарова, «Мадам
Боварi» Г.Флобера, Мартiн Iден Д.Лондона тошо), або ж родове
iмя («Буддеиброки Т.Манна, Сага про Форсайтiв Д.Голсуорсi, Сiмя
Тiбо» Роже Мартен дю Гара, Люборацькi А.Свиднииького, Дiло
Артамонових М.Горького). Нерiдко пiдкреслюється мотив мандрiв
по життю та втеча з батькiвського дому. (Шлях всякоï плотi
С.Батлера, Найдовша подорож Е.Форстера, Початок шляху А.Сiллiтоу,
Шляхи свободи Ж .-П.Сартра, Додому повернення немає» та
Подивись на свiй дiм. ангеле Т.Вулфа, Повернення додому»
Ч.П.Сноу), або ж труднощi цього шляху (Тягар пристрастей
людських» С.Моема, Велике терпiння Клавеля). Трад. використання
слова життя», iнодi iз зазначенням тривалостi перiоду, шо
описується (Життя» Г.Мопассана, Життя Клима Самгiна
(Сорок рокiв)» М.Горького) або ж конкретизацiя вiдображуваного
перiоду (Дитинство М.Горького, Дитинство Микити О.Толстого,
«Дитинство П.Вайана-Кутюрє), нарештi, iдеально
вiдповiдає специфiцi жанру назва роману Г. Флобера Виховання
почуттiв. Дуже важливу роль вiдiграє речовий свiт: просторовi
позначення, географiчнi назви, краєвиди, iнтер'єр,
портрет, опис одягу, речей, ïжi, якi виконують не тiльки конкретно-
вiдображальну функцiю, але є знаками, символами певних
життєвих настанов та цiнностей, способу життя (мотив шляху,
образ дому, саду, моря, мiста, села тощо). Все вищеназване пiдводить
до висновку про типол. близькiсть Р.в. i роману-сiмейноï
хронiки. Розмежувати цi романнi рiзновиди не завжди можливо, сiмейна
хронiка майже завжди є Р.в., але Р.в. не завжди —
сiмейна хронiка (в цьому випадковi iнодi використовується
термiн роман одного героя — Червоне i чорне Стендаля). Стиль
Р.в. вiдображає тенденцiю до лiризацiï, пiдсилення
особистого начала в його розвитку: якщо в XIX ст. домiнувала оповiдь
вiд 3-оï особи, то в XX ст. автор не раз зливається з
героєм. Рiзна також доля автор, втручання в розповiдь, аж до
повного його усунення. Друга важлива тенденцiя в XX ст.
полягає в перемiщеннi центру тяжiння розповiдi iз сфери зовн.
подiєвостi в область свiдомостi та пiдсвiдомостi (Портрет
митця замолоду Д.Джойса, В пошуках втраченого часу М.Пруста). В
цiлому ж Р.в. в XX ст. продовжує плiдно розвиватися,
звертаючись до трад. сiмейно-етич. та педагогiчноï проблематики
(Сiмя Буссардель» Ф.Ерiа, Сильнi свiту цього» М.Дрюона,
Сiмя Резо, В iмя сина», Подружнє життя Е.Базена, Сiмя
Еглетьєр А.Труайя, Денiел Мартiн» i Подруга французького
лейтенанта Д.Фаулза, Ловець у житi» Д.Селiнджера, Кентавр,
Ферма», Кролику, тiкай! Д.Апдайка, День восьмий i Теофiл
Норт» Т.Уайлдера та iн.). В той же час Р.в. значно
оновлює проблематику i арсенал худож. засобiв. Прагнення
усвiдомити траг. катаклiзми XX ст. характерне для З.Ленца (Урок
нiмецькоï мови), Д.Нолля Пригоди Вернера Хольта), Г.Бьолля
(Груповий портрет з дамою). Глибока фiлософiчнiсть пронизує
Р.в. Т.Манна (Чарiвна гора, Доктор Фаустус), Г.Гессе («Гра в
бiсер»). Елементи гротеску i жанр, пародiювання притаманнi
романовi Г.Грасса Бляшаний барабан. У сх. л-рах зразки Р.в. присутнi
в тв. кит. письменника Лао Ше (Чотири поколiння однiєï
сiмï), японця К.Ое («Молодь, шо спiзнилася) та iн.
Особливе мiсце посiдав Р.в. в л-рi радянського перiоду. Принцип
виховання був одним з нарiжних каменiв теорiï соцреалiзму,
проте функцiï Р.в. в ньому значно звужувалися. Широта
свiтоглядних проблем, така характерна для клас. Р.в., зводилася до
показу процесу формування т.зв. новоï людини, свiтогляд
якоï був обмежений строгими iдеологiчними рамками. Складнiсть
та багатограннiсть людських стосункiв пiдмiнялися антиномiєю
свiй-чужий, загальнолюдськi моральнi принципи заперечувались в iмя
революцiйноï та соц. державноï користi. Характерним
зразком Р.в. радянськоï епохи стала книга М.Островського Як
гартувалася сталь», а також численнi сiмейнi цикли (Журбiни
В.Кочетова, Строгови Г.Маркова, Сiм'я Шилгалiсiв Й.Марцинкявiчуса.
Сiм'я Зiтарiв В.Лаиiса тощо). Однак поряд з явно заiдеологiзованими
тв., в цей перiод створювались зразки Р.в., якi мали безперечну худо
ж. вартiсть i були вiльнi вiд iдеологiчних догм. В укр. л-рi —
це трилогiя Ю.Смолича «Нашi таємницi, Дитинство,
Вiсiмнадцятирiчнi, роман.I.Вiльде Сестри Рiчинськi. Юрiй Попов