Прислiвя

ПРИСЛIВЯ жанр мал. фольклор, прози. Час виникнення жанру П. дуже давн.,
засвiдчений у писемностi всiх народiв древньоï культури, зокрема в
Грецiï, де жанр отримав назву paronimie. Вiдтак термiн було
перекладено римлянами як prouerbum (prouerb) або adagiom. У бiльшостi
суч. європ. мов вiдповiднi нац. термiни утворено вiд ант. зразкiв
(iтал. proverbio, франи. proverbe, рум. prouerbo, англ. proverb) або
кальковано (нiм. Sprichwort, поль. przystowie, бiлор. приказка, рос. i
болг. пословииа, чес. porekadlo, словаи. porekadlo). Iснування П. в усi
часи й у всiх народiв безсумнiвне, але складним, та й навiть дешо
суперечливим залишається його вiдмежування вiд сумiжних жанрiв i
чiтке жанр, визначення. Найлегше визначити П. з мовознавчого погляду.
Структурно — це iнколи простi, частiше складнi речення, можливе й
поєднання кiлькох (2-4) речень. На противагу звичайним реченням П.
е формулюваннями, шо вони повторюються протягом сторiч незмiнно або з
незначними змiнами. Частини П. спiввiдносяться no-рiзному:чи як пiдмет
до присудка (Вчиться завжди зголиться, Хто сi будує, той
бiлує); чи як причина до наслiдку (Брудна вiвця вовча вечеря,
Багато псiв зайцевi смерть, Правда, шо раки, то червона юшка); чи як
порiвняння (Вiвця, як бджола, лає один прибуток, Життя вiльне, як
собацi на прив'язi); чи як протиставлення (Робити не меду лизати, Робота
чорна, та пень малий»). Вочевидь, мовознавчий пiдхiд визначає
лише певнi формальнi ознаки П., не торкаючись сутностi жанру. Так,
синтаксична завершенiсть вiдмежовує П. вiл приказки, проте з
фольклорист, погляду за функцiональнiстю та змiстовнiстю цi жанри важко
вiдмежувати. На вiдмiну вiд звичайних речень П. є постiйною трал,
повторюваною формулою, яка має переносне значення i
вживається в багатьох, часом досить рiзних, ситуацiях. Третьою
характеристичною ознакою П. є ïх образнiсть; Аж гарчить, так
на меншого кричить», Як пес сукно стереже, а сам в нiм не ходить,
Чудно трохи, шоб чоловiка з'ïли блохи. Основним худож,- образним
засобом у П. є м етафора, але зустрiчаються також метонiмiï',
синекдохи, гiперболи, iронiя. Четверта ознака розподiл ритмiчною
побудовою на двi частини; певне спостереження, певна теза або теза +
антитеза й висновок. Двочленнiсть часто наголошується й римами.
Вони бувають чоловiчi (Сюди тень, тули тень, та й минув день), жiночi
(Хвастала кобила, шо з возом горшки побила»), дактилiчнi (Ле
борошно, там i порошно). Вагому ролю вiдiграють алiтерацiï та
асонанси. В деяких випадках для звуковiдтворення (Близко видати, та
далеко дибати»). У бiльшостi випадкiв перегуки звукiв налають П.
милозвуччя та сприяють запам ятовуванню. Щодо змiсту, то П. звичайно
вважають за енциклопедiю нар. мудростi. Дiйсно, вони мiстять логiчно
завершенi судження, лаконiчно й чiтко акумулюють думку, висновок зi
спостереженням над дiйснiстю. До того ж переважно мають повчальну
настанову. Говорячи словами М.Гоголя, нi в кому не вiдбилась цiлком та
багатовiчна повнота розуму нашого, яка мiститься в наших численних
прислiвях». Вони узагальнюють спостереження над життєвими
явищами, вiддзеркалюють нар. погляди на явиша природи, господарство,
соц. та най. вiдносини, родинне жипя, людськi чеснота та вади тошо. Слiд
лише зважати, шо, позаяк П. вiдображають багатовiковий досвiд, рiзнi
шаблi iсторiï та вiдповiдно людського свiтобачення, П. можуть бути
не лише рiзними, але й протилежними. На первiсному ступенi господарства
хлiбороб складає й.г шо засвiдчують його неспромогу опиратися
силам природи: Не родить рiлля, але Божа воля, або Без Бога анi до
порога». Згодом виникають протилежнi за змiстом П. Без труда нема
плода», Без роботи чоловiк не виживе»: або Як дбаєш,
шi.маєш». Протилежний сенс мають ше, напр.,
iйгремiï;Вiвторок шасливий день i На вiетрок бiд зiбралось
сорок», або поль. «Go w dуm Bуg w dуm i ‘Go w dуm pokуj
diabli nrili» вiдкидання старосвiтськоï гостинностi (Пор. укр.
Гiсть не впору гiрше татарина). Застарiлiсть i заяложенiсть певних
П.можуть спричиняти iронiчне ставлення до них. За словами О.Пушкiна,
моральнi приповiдки бувають навдивовижу вживаними в тих випадках, коли
ми вiд себе мало чогось можемо вимудрувати собi на виправдання. Порiвн.
паремiологiя засвiдчує, шо вел. кiлькiсть П. є
полiетнiчними, вiдомим рiзним народам, звичайно у варiантах. У багатьох
випадках ïх походження встановлюється легко. Надто це
стосується бiбл.: напр., вiд Бо вони сiють вiтер i пожнуть бурю
(Осiя 8.7.) походять укр. варiанти: Хто сiє вiтер, той жатиме бурю
або Хто сiє кривду, тон жатиме бурю. Лат. П. Хто пiзно приходить
до столу, той дiстає лише кiстки скоротилося й набуло
узагальненого сенсу: Хто пiзно приходить, сам собi шкодить.
Паремiологiчне зiставлення часом допомагає зрозумiти первiсне
значення П. Так вiдоме укр. «Вихопився, мов Пилип з конопель»
(незрозумiло, хто цей Пилип?, чому Пилип?) пояснюється з ПОЛЬ.
Wyrwat si jak filip z konopel: первiсно йдеться про зайця (filip у поль.
мисливському жаргонi заяиь). В укр. фольклорi первiсне значення зникло,
лишилося тiльке переносне. Частина П. має незаперечне автохтонне
походження, вiдображуючи конкретнi iсг. подiï або побутовi явиша:
Висипався Хмiль iз мiха та по казав ляхам лиха, Пережили татаршину,
пережили паншину, переживемо й це». Iснують також регiональнi П.,
якi можуть бути незрозумiлими за межами даного регiону. Гуцульськi
Пшениця дурниця, а грошi мара, сьогоднi є, а завтра нема» чи
Пшениця дурниця, утрьох молотять, а одному ïсти вражають негативним
ставленням до основноï сiльсько господарськоï культури
Украïни. Паремiограф В.С.Плавюк, оприлюднивши цi П., супроводив
ïх примiткою-поясненням: У гiрських мiсцевостях пшениця не родить.
Гуцули ïï майже не сiють, тому не надають; як i грошам,
ïй значення. Подiбний погляд, певно, повязаний також iз язичницько-
скотарським: Грiх пороти груди землi» говорять гуцули. П. у рiзний
спосiб спорiднене з iн. фольклор., подекуди з лiт. жанрами. На думку
О.Потебнi, один з видiв П. межує безпосередньо з байкою. Вiд байки
може залишитися коротший вислiв, шо стає П. або приказкою (Ми
орали з байки Езопа Вiл та муха). Потебня далi пише: Другий прийом
перетворити байку на П. полягає, напр., у тiм, шо не речення, а
ввесь змiст байки стає П. <…> Вiн i долотом рибу удить
<…> Рiч у тiм, що зграя злодiïв змовилася пограбувати
простакiв. Один iз них сiв на березi рiчки, навязав на вудку долото i
спустив його в воду. Пiдходить один з тих, кого злодiï хотiли
обдурити, i питає: Чим ти рибу ловиш?» Долотом». Хiба
можна долотом рибу ловити? Як же, пiдожди, подивись. Простак почав
дивитися, а тим часом товаришi того, хто вудив рибу, обчистили простакiв
вiз. Цей текст Потебня наводить за збiрником казок Манжури. З
вiдомоï казки про лисиïло та вовка виникла приказка Битий
небитого везе. З думи про козака Голоту «Шапка-бирка, зверху
дiрка.З пiснi про сварливу жiнку Сiяв гречку, а уродив мак, нехай буде
так чи Хай буде гречка, аби не суперечка. I навпаки, П. можуть
розгортатися в тв. бiльших жанрiв. Бачили очi шо купували ïжте, хоч
повилазте» Г.Квiтка-Основяненко розгорнув у оповiданнi Пархiмове
снiдання. Вищезгадане поль. П. Wyrwa si jak filip z konopel В.Сирокомля
переробив на легенду, де йдеться про шляхетського маломаєтного Дон
Кiхота, який завжди вихоплювався невчасно й собi на шкоду. Часом П.
дiстають сюжетну реалiзацiю. Так, у Дон Кiхотi М. де Сервантеса або в
Мертвих душах М.Гоголя (реалiзацiя П. кто высоко взлетает, тот низко
падает Чiчiков ïде з Селiфаном i мрiє про те, шо буде
херсонським помiшиком, а в цей час Селiфан перекидає бричку). Нар.
П. вiд найдавн. часiв переходили в книжну мову та лiт. тв. Обмежимося
лише укр. матерiалом. П. зустрiчаються вже в Iпатiïвському списку
Повiстi временнихлiт: Руси есть веселие пити, не может без того быти
(пiд р. 980), або не погнетши пчел меду не едать (пiд р. 1231). П.,
приказки, нар. афористика мiстяться в Iзборнику Святослава 1073″,
Повчаннi Володимира Мономаха. В Руськiй правдi низку юридичних статей
оформлено П. Починаючи з XVI XVII ст., П. використовують укр.
письменники (I.Вишенський, Хр.Фiлалет, М.Смотрицький, Л.Баранович,
I.Галятовський, А.Радвиловський,
I.Гiзель); вживають козацькi лiтописи XVII XV1H ст. У XIX ст. практично
всi укр. письменники звертаються до П. (вiд Г.Сковороди, I.Котля
ревського, П.Гулака-Артемовського, .Гребiнки, Т.Шевченка, Марка
Вовчка, Панаса Мирного, [.Франка до М.Коцюбинського). Досить часто П.
стають заголовками, образно розкриваючи автор, задум: Квiтка-
Основяненко оповiдання Добре роби, добре й буде (1836), Панас Мирний
та Iван Бiлик роман Хiба ревуть воли, як ясла повнi? (1872-75),
М.Старииький водевiль Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка
(1872), М.Кропивницький драми Дай серцевi волю, заведе в неволю
первiсна назва Микола Старостенко, або Незчуєшся, як лихо
спобiжить (1863), Доки сонце зiйде, роса очi виïсть»
(1882), Де зерно, там i полова (1888),
J.Карпенко-Карий iст. пєса Лиха iскра поле спалить i сама
шезне» (1896). У рос. драматургiï показовi назви пєс
О.Островського. Жанр П. разом iз найспорiдненiшим з ним жанром
приказки входить до ширшоï, видовоï категорiï
паремiï. Типол. та iст. П. спорiдненi з письмовими дидактичними
жанрами афоризмом, гномою, сентенцiєю, крилатими словами.
Людмила Волкова