ПАСКВIЛЬ, ПАШКВIЛЬ

ПАСКВIЛЬ, ПАШКВIЛЬ звичайно анонiмний або оприлюднений пiд псевдонiмом
тв., в якому злостиво компрометується особа в очах
громадськоï думки. Слово П. походить вiд iменi рим. кравця Пасквiно
(зменшувальна форма Пасквiлло), автора уïдливих епiграм. Вiн жив
навпроти палацу, перед яким 1501 кардинал Караффi встановив вiднайдене
ант. мармурове зображення Менелая з тiлом Патрокла (чи Аякса з трупом
Ахiлесса). Пасквiно почав прикрiплювати до п'єдесталу скульптури
своï епiграми. Його слiдами пiшли iн. автори, вмiщуючи тут
своï обмовницькi тв. Пiзнiше цi тв. було зiбрано й видано пiд
назвою П. Слово П. термiнологiзувалося в значеннi брехливого
звинувачення з принизливими iнсинуацiями, яке не мiстить узагальнення,
але збиткується з певноï особи, котру названо або зображено в
той спосiб, що дуже легко здогадатися, про кого йдеться. В цьому
розумiннi П. може бути будь-який лiт. жанр. П. також
використовується в лiт. критицi та публiцистицi для
тенденцiйноï дискредитацiï сусп. супрЛивника. А слово
пасквiлянт стало позначати не лише лiтератора- автора П., але взагалi
людину, яка поширює чутки, веде балачки, що мiстять облудну
дезiнформацiю, аби дискредитувати певну особу. Дiï таких
пасквiлянтiв спричинилися до загибелi О.Пушкiна. Найчастiше до П.
звертаються казеннокоштнi та «рептильнi автори, використовуючи П.
як лiт. донос. Вiдомим прикладом є кн. нiм. критика В.Менцеля
Нiмецька лiтература (1827, др. вид. 1836), де вiн наклепницьки закидав
Й.В.Гьоте. Ф.Шiллеровi, а також л-рi Молодоï Нiмеччини байдужiсть
до долi вiтчизни й аморальнiсть. П. Менцеля викликав контркритику
Л.Бьорне. Г.Гайне, В.Бєлiнського. В ïхнiх статтях Менцеля
було названо виказувачем i ренегатом», що точно визначає
сутнiсть бiльшоï частини авторiв- пасквiлянтiв. П. характерне явише
для совстськоï л-ри та публiцистики: П -фейлетони Д.Заславського
про врагов любого вида», численнi П.-статтi про О.Солженiцина тошо.
Типовим П. є роман-полiт. донос В.Кочетова Чого ж ти хочеш?
(1969), де тенденцiйно оббрiхано опозицiйну шодо совєтського
режиму iнтелiгенцiю. В Украïнi П. здебiльшого спрямовувано проти
Ватикану, Греко-Кат. Церкви, укр. нацiоналiстiв; П.-памфлети Я.Галана
(Вiд Петлюри до Петлюри, Я i Папа, Отець тьми i прiснi, «Присмерк
чужих богiв, Плюю на Папу та iн), якими автор вислугував Сталiнську
премiю (1952), В.Беляева (Пiд чужими прапорами), Ю.Мельничука (Слуги
жовтого диявола, Порiддя Iуди та iн.); О.Полторацького (Украïнськi
буржуазнi нацiоналiсти найлютiшi вороги украïнського народу»),
спогади-П. П.Карманського Крiзь темряву (1955). Отож П. звироднiла форма
полiт, сатири. Лише в певнi перiоди лiт. життя П. набував статусу
визнаного» жанру (див. Iнвектива, Памфлет, Пашквiиада). Анатолiй
Волков, Людмила Сердюк