НОВА КРИТИКА

НОВА КРИТИКА лiт-знавчий напрямок XX ст. з методологiчною настановою на
уявлення про лiт. об'єкт як самодостатнє худож. цiле. Термiн
Н.к. поширився пiсля виходу в свiт кн. амер. вченого Дж.К.Ренсома Нова
критика (1941), хоча ше 1911 була опублiкована лекцiя його
спiввiтчизника Дж.Е.Спiнгара пiд тiєю ж назвою. Виникнення та
становлення Н.к. повязанi з вiдчутною на поч. ст. кризою
детермiнiстського мислення i вiдтак з негативною реакцiєю на
прiоритет позахудож. чинникiв лiт. тв. (бiографiчна, соцiологiчна, культ.-
iст. та iн. школи). Зокрема, Н.к. звинувачує трад. науку про л-ру
в кiлькох помилках, перш за все: а) в емоцiйнiй, суть якоï
полягає в субєктивностi професiйноï рефлексiï, що
породжена вiдштовхуванням вiд об'єкту дослiдження, а не
направленiстю на нього; б) в генетичнiй помилцi перебiльшення ваги
автор, задуму при трактуваннi тв. та в) в описовостi, тобто у фабульному
переказi наративного (оповiдного) тв., що неправомiрно пiдмiняє
виявлення смислового зчеплення в сюжетi. Загалом, шоб уникнути цих i
подiбних помилок, Н.к. вiдмовляється вiд мiметичноï
концепцiï мист- ва. яка була започаткована Арiстотелем, i
спирається на кантiанську традицiю аутентичностi худож. тв.,
зокрема, на iдеï iтал. мислителя Б.Кроче. шо були викладенi в
роботi Естетика як наука про вираження i як загальна лiнгвiстика»
(1902). На погляд Н.к., худож. тв. незалежний вiд свого творця та
навколишньоï дiйсностi обєкт, онтологiя якого
забезпечується його цiлiсною та органiчною структурою, i в цьому
розумiннi основна аналiтична дiяльнiсть неокритика повинна бути
спрямована на виявлення цiєï структури, яка тiльки i є
носiєм неповторного знання про свiт. До визначальних властивостей
структури належить ïï обєктивованiсть, насамперед, мов.,
яка є гарантом рецептивноï стабiльностi худож. цiлого при
неминучiй багатозначностi тв., яку теор. розробив засновник семантичного
погляду на мист- во А.Рiчардс, i тому як обєктивний коррелят
(Т.С.Елiот) структура спроможна викликати у читача запрограмовану
реакцiю. Розроблена неокритиками широка методика пильного прочитання
(close reading) тв. i є адекватним засобом аналiзу
структурноï узгодженостi всiх елементiв естет, обєкта як
«субстанцiï свiту «, за висловом Дж.К.Ренсома, а метою
ïï знаходження того органiчного центру тв., який є
ознакою високо худож. витвору. На жаль, iст. тенденцiя розвитку мист-ва,
на думку одного з перших англо-амер. неокритикiв Елiота,
вiдзначається поступовим занепадом, тому шо розщеплюється
цiлiснiсть свiтосприйняття митцiв, зокрема, порушується в худож.
свiдомостi рiвновага мiж iнтелектуальною рефлексiєю та емоцiями.
Звiдси й завдання Н.к. iнтегрувати розум i почуття в поет, баченнi
свiту, i тим самим продовжити традицiю вел. синтезу в мист-вi, до якого
належить, напр., творчiсть Данте Алiгрi, англ. поетiв XVII ст., франц.
символiстiв. Вiдстоювання трад. свiтообразу у мист-вi, який повинен
протистояти хаосу життя, зумовило активний вплив Н. к. на сучасний лiт.
процес, а вiдсутнiсть корпоративноï вузькостi у мето дологiчних
засадах аналiзу лiт. явиш надало Н.к.» характеру широкого наук,
руху, який охопив багато нац. лiт-знавчих шкiл, насамперед, Англiï
та США, шо дало пiдставу iменувати Н.к. англо- амер.. Серед ïï
видатних представникiв Елiот, Ф.Р.Лiвiс, К.Рейсом, К.Брукс, В.К.Вiмсат,
Р.П.Блекмур, А.Тейт, Р.П.Воррен, Д.Девiдсон, Т.Хюм та iн., основна
професiйна дiяльнiсть яких припадає на 1-шу пол. XX ст. В 50-60
pp. на грунтi теор. принципiв Н.к. виникають або активiзуються такi
наук, напрямки, як мiфол. та екзистенцiалiстське лiт-знавство,
структуралiзм, неориторика, герменевтика та iн. Б ори с Iванюк