Мiм

МIМ (лат. тiтив вiд гр. /пiшов актор, лицедiй; наслiдування) 1
.Карнавалiзований жанр (див. Карнавалiзаиiя) малоï комiч. драми в
ант. л-рi, одна з форм нар. iмпровiзацiйного театру, заснований на
наслiдуваннi певноï особи або ситуацiï в коротких реалiст.,
нерiдко грубувато- непристойних сценах для розваги масового глядача,
переважно побутового характеру. М. не можна розглядати як попередника
ант. театру, оскiльки вiн iснував поряд з виставами трагедiй i комедiй,
повязаний з культовими святами бога Дiонiса, i зберiгся аж до кiн.
античностi як нар. розважальна гра свiтського типу. М. ставилися пiд час
нар. свят, переважно на майданах або в приватних палацах i будинках, де
його сприймали як невибагливу масову розвагу поряд з мист- вом
акробатiв, мандрiвних спiвцiв, танцюристiв тошо. Обєктом
зображення в М. майже завжди були нижчi сфери сус-тва. Основнi типи
рагавiСиï (паразит, нахлiбник), (дурень), жппiо (той, хто корчить
гримаси) та iн. Дiалоги часто декламувалися на мiсцевому дiалектi.
Голов, iнтерес викликала не змiстовна сторона вистави, а самi актори:
мiмус (чоловiча роль) i мiма (жiноча роль). Сцена i трад. для ант. драми
хор в М. вiдсутнi, костюми простi й невибагливi: чоловiки носили т.зв.
сеШипсиIиз (куртка з ганчiря), жiнки гiсiпiит (коротка накидка). На
свята плодороддя Ьисii Ногаiез жiнки, на вимогу розбещеноï публiки,
виходили голими. Керував постановкою М. т.зв. архiмiм. Замiсть масок
актори користувалися косметикою, яку накладали у вел. кiлькостях на
обличчя, шоб увиразнювати мiмiку. Батькiвщиною М. вважають Сицилiю,
першi мiмiчнi вистави зафiксовано вже в VI ст. до н.е. Згодом М.
поширився в багатьох полiсах Давн. Грецiï, а пiзнiше i в Стародавн.
Римi. До V ст. до н.е. вiдносяться спроби замiнити iмпровiзацiю
фiксованим лiт. текстом. Софрон iз Сiракуз (сер. V ст. до н.е.)
розрiзняє чоловiчi та жiночi М. дiалогiзованi характернi сценки з
нар. життя, з живою нар. мовою, насиченою прислiвями, приказками,
образними висловами. Мета М. розсмiшити публiку засобами ситуативного
комiзму (сцени подружньоï невiрностi, обжерства тошо). Написанi
прозою i призначенi для декламацiï М. цiнувалися Платоном. Авторами
М. були також Феокрiт (III ст до н.е., Свято Дiонiса та iн.) та Герод
(бiля 250 р. до н.е.). Герод використовував т.зв. ‘кульгавi»
ямби (мiмiямби). З приходом у давньогрец. комедiю Менандра, який писав
тв. на побутовому матерiалi, i з появою професiйного актора М.
вiдтiсняються на другий план, однак пiсля занепаду нов. аттичноï
комедiï знову оживають в гелленiстичну добу. Найвищого розквiту М.
досягає в iмператорському Римi спершу як музi-танцювальне
iнтермешiо (емболiй) або ексод трагедiйноï вистави. Згодом
витiсняє ателлаиу i стає улюбленою формою театр, вистави.
Вiдомим рим. автором М. був Децим Лаберiй (106-43 рр. до н.е.), у М.
якого вперше зявилися актуально-полiт. мотиви (напр., випади проти
Цезаря), а також Публiй Сiрус, сентенцiï й аф ори зм и з М. якого
ввiйшли в пiдручники iмператорськоï доби в Римi i були поширенi
також в сер-вiч. вропi. На жаль, вiд М. збереглися лише окр. назви i
фрагменти, хоча елементи М. (ситуацiï й типи) наявнi у всiх
рiзновидах європ. iмпровiзацiйноï л-ри (ф а р си , ш ваикн.
фастиажтшпiлi, пантомiма, ляльковий театр i театр тiней, нар. вистави
тошо), а часом проникали навiть у форми серйозноï драми.
2. Бродячий професiйний комедiант у європ. Сер-вiччi, здебiльшого
ром. походження, шо виступав при королiвських та князiвських дворах
та на мiських майданах з веселими iсторiями скабрезного характеру
або легковажною лiрикою пустотливо-комiч. та бурлескного типу. Часом
за дорученням церкви М. включали до свого репертуару i житiйнi
легенди. Петро Рихло