КОМЕДIЯ ХАРАКТЕРIВ
КОМЕДIЯ ХАРАКТЕРIВ жанр, опозицiйний шодо комедiï ситуацiй. На
вiдмiну вiд неï в К.х. конфлiкт зумовлений не зовн. дiєю та
гострими комедiйними перипетiями, а зiткненнями i розкриттям персонажiв
у напруженiй, переважно внутр., драм, боротьбi. Вел. увага
придiляється розкриттю впродовж драм, дiï психол. рис i
моральних якостей персонажiв. Засобами загострення та перебiльшення
досягається худож. концентрацiя, згущення, створюються яскравi
характери (в рiзновидi К.х. комедiï типiв типiзованi образи).
Дiйовi особи здебiльшого улягають однiй характерологiчнiй рисi чи
пристрастi. Узагальненiсть провiдних персонажiв робить ïх
пiзнаваними, називними (Гарпагон, Тартюф, Хлестаков). К.х. як жанр була
започаткована в нов. аттичнiй комедiï, зокрема Менандром
(Облесник), Фiлiмоном, Дiфiлом. Нов. аттична комедiя вiдмовлялася вiд
спадку як ст. аттичноï комедiï полiт, сатири, так сер.
аттичноï комедiï (травестування мiфологiï), але була
спрямована на зображення приватного, родинного життя. Основою сюжету
найчастiше ставала весела любовна iсторiя. Менандром були розробленi образи-
характери, варiанти яких безлiч разiв зустрiчаються в пiзнiших
комедiографiв: раб- iнтриґан, безсовiсний паразит, син, котрому
для веселих розваг потрiбнi батькiвськi грошi, буркотливий батько-
скнара, гетера, а також дiвчина, шо вперше нiжно закохується. Нов.
аттична К.х. була пiдхоплена в рим. л-рi Плавтом (бл. 250-184 до н.е.)
(Хвальковитий воïн», Скарб) та Терениiєм (бл. 185-159 до
н.е.) (Дiвчина з Андроса, Свекруха та iн.). Цi комедiографи самi
пiдкреслювали, що ïх тв. переробки або контамiнацiï нов.
аттичноï К. П ри цьому характери та все зображуване середовище аж
нiяк не вiдбивали рим. життя. За Сер-вiччя К. Теренцiя стали чи не
єдиним посiбником при вивченнi лат. мови в ‘ монастирських
школах. У X ст. нiм. черниця Росвiта навiть вдається до
наслiдування Теренцiя, використовуючи житiйнi сюжети. Проте за сер -
вiччя К.х. майже не iснувала. Аж за Вiдродження в XVI ст. вона знову
стає популярною в Iталiï (Л.Арiосто, П.Аретiно, Лоренцо
Медiчi, Н.Маккiавеллi). Lie т.зв. вчена комедiя, яка наслiдувала рим.
взiрцi. Пiзнiше зразки К.х. знаходимо у творчостi визначних авторiв
рiзних вiкiв i лiт. напрямiв, як, напр., В.Шекспiр, у якого характери
багатограннi: Приборкання неп окiрноï, Вiндзорськi кумоньки,
Венецiйський купець. Нов. якостей К.х. набуває в франц. класицизмi
XVII-XVIII ст. Франц. комедiографи цього перiоду визнавали канони
класицизму (три єдностi, подiл на 5 актiв, гостре розмежування
позитивних i негативних персонажiв, наголошення в характерi
однiєï провiдноï риси; наявнiсть резонерiв, витриманiсть
стилю). Вони спиралися на рим. взiрцi, зберiгали трад. сюжетнi схеми та
трад. характер. В той же час було засвоєно набуток не лише
вченоï комедiï, але i комедiï масок. У К.х. зявляються й
елементи комедiï iнтриги, ф арсу й побутовоï комедiï.
К.х. пiдiймається на виший шабель, стає комедiєю
типiв. Найяскравiшим репрезентантом такоï комедiографiï був
Ж.Б.Мольєр (якого, подiбно до Арiстофана, назвали батьком
комедiï»). Вiн абсорбував у своïх пєсах також риси
полiтичноï комедiï (Тартюф, або Ошуканець, Мiзантроп»).
Мольєрiвський тип комедiï розвинули в ХУIП ст. у Францiï
Ж .Ф.Реньяр: Картяр, диний спадкоємець, А.Р.Л есаж: Тюркаре, або
Фiнансист, в Англiï Р.Б.Шерiдан: Школа лихослiвя; в Нiмеччинi
Г.Е.Лесiнґ: Мiнна фон Барнгельм; в Iталiï К.ґольдонi: Спритна
вдовичка, Слуга двом панам (цю пєсу переробив Г.Квiтка-
Основ'яненко в комедiю Шельменко-деншик шо схвально оцiнював
I.Франко); в Польщi Ф.Заболоцький: Джигун- залицяльник; в Росiï
Д.Фонвiзiн: Бригадир, Н ед оросток; з'являються високi комедiï:
О.Грибоедова Лихо через розум», М.Гоголя Ревiзор. У 1-й пол. XIX
ст. К.х. мольєрiвського типу в Польщi створював граф О.Фредро:
Пан Гельдгаб, Довiчна рента. Пюлмила Волкова
