Алегорiя

ДРАМАТИЧНА ХРОНIКА-АЛЕГОРIЯ - жанр еп iч н о ï драм и, шо корiнням сягає шекспiрiвськоï традицiï iсторичних драматичних хронiк. Але суттєво вiдмiнним е те. шо в Д.х.-а. певнi (причому впiзнаванi) сои.-пол. та iст. реалiï постають у притчево- алегоричних формах. Часто така прктчевiсть не просто вiдчужує конкретне iст. явище, а одивнено зображує тип певного iст. явиша. У XX ст. як окрема жанр, одиниця в рамках уже епiч. драматургiï оформились Д.х.-а., в яких конкрет. iст. подiя є лише приводом для побудови алегоричноï картини буття, шо надає хронiкам названого типу надчасового узагальненого смислу. Вiдтворюється не власне iст. подiя, а, так би мовити, ïï генет. значущий код. Показова брехтiвська Кар'єра Артуро Уï, якоï могло б не бути. В ïï сюжетi взагалi немає вiдображення конкретних iст. осiб. Понад усе панує алегорiя. Точнiше iст. подiï не становлять собою суть дiєвого ряду iст. особи не постають у неповторнiй iндивiдуальностi. Певний парадокс, така драма все-таки передбачає наявнiсть в нiй саме конкретноï iсторiï, але не в рамках сюжету Д.х.- а., а в позасюжетних складниках. Так, у написах, котрi подає Брехт як обов'язковi складовi ло кожноï сцени, мiстяться своєрiднi дешифратори: написи вказують однозначно на iст. прототип алегоричного сюжету, або окр. його частини. Як наслiдок виникають асоцiацiï мiж фарсами, якi вiдбуваються на кону, i трагедiями, на якi була щедра iсторiя фашистськоï Нiмеччини. До восьмоï сцени, в якiй iдеться про те, шо гангстери пiдпалили сховище для овочiв, Брехт пропонував напис,- У лютому 1933 року запалав райхстаг. Гiтлер звинуватив своïх противникiв у пiдпалi i подав сигнал до ночi довгих лез». До сиени дванадцятоï, в якiй iдеться про криваву розправу Артуро Уï над своïм помiчником Ернеста Ромою, пропонувався такий коментар: ‘У нiч на ЗО червня 1934 року Гiтлер напав на свого друга Ернеста Рема в готелi, де Рем очiкував на нього, щоб розпочати спiльнi дiï проти Гiнденбурга та Герiнґа». З драматичних сцен та iст. коментарiв до них виникають два самостiйнi ряди подiй (на вiдмiну вiд клас, драматичноï хронiки, де панує лише один 158 I дiйовий ряд). Перший з них визначає розвиток сюжету i є системою сиен, придуманих драматургом (сцени пiднесення на полiт, обрiï постатi Артуро VI), другий забезпечує актуалiзацiю алегоричного сюжету завдяки вибудованостi ряду iст., реальних фактiв суч. сусп.-полiт, буття. I перший i другий ряди ретельно розробленi, гранично логiчнi, навiть логiзованi. Проте справжнiй смисл ïхнього iснування полягає не лише в тому, шо видуманi сцени вiдчужують iст. коментар, так само, як i iст. коментар вiдчужує сюжет худож. тв. (дубль вiдчуження), а в тому, шо обидва ряди, доповнюючи один одного, сприяють виявленню не стiльки iст. конкретики (часткового), скiльки заг., закономiрного, типол. значущого. Адже будь-яка iст. подiя є частковою стосовно цiлого (iст. процесу), а тому Д.х.-а. покликанi творити тип подiï, а не подiю, заг. в цiлому, а не часткове в цiлому. Таке творення вимагає непересiчних прийомiв та форм перетворення iст. реальностi на худож. реальнiсть. Виникнення Д.х.-а., в яких iсторiя постає у формах умовних i у формах власне iсторiï, означає набуття такими хронiками параболiчного характеру. Параболiзм у Д.х.-а. може бути двох типiв: вiдвертий (Кар'єра Артуро Уï» Брехта) i прихований (Матiнка Кураж та ïï дiти» Брехта, Людина i глобус» В.Лаврентьєва). Вiдчужуючим началом у Д.х.-а. типу Матiнки Кураж» виступає не яскрава, незвичайна форма, яка дозволяє на буденне, звичайне подивитися як на незвичайне, невiдоме, а iсторiя, iст. факт, який приходить в хронiку з часовоï далечини, починає виконувати стосовно сучасностi ролю притчi. Коли я писав («Матiнку Кураж» О.Ч.), зiзнавався драматург, менi уявлялося, шо iз сцен декiлькох великих мiст прозвучить пересторога драматурга, пересторога в тому, шо хто бажає снiдати з чортом, має запастися довгою ложкою… Вистави, про якi я мрiяв, не вiдбулися. Письменники не можуть писати так швидко, як уряди розвязують вiйни: адже для того, щоб творити, потрiбно думати. Притчевiсть пiдсилюється тим, шо в центрi Д.х.-а. типу Матiнки Кураж… знаходиться вже не iст. особа (таке характерно для клас, драматичноï- хронiки), а вигадана: не особа, яка впливає на хiд с вiт. полiтики, а звичайна у своïй дрiб'язковостi людина. Посиленню параболiчностi в Д.х.-а. сприяє й алегоричний пiдтекст: у драмi, в якiй iсторiя постає у формах власне iсторiï, значущим є не зображення iст. подiй (як у Шекспiра), а наслiдкiв ïх для маленькоï людини (як у Брехта). А отже в Д.х.-а. вся iсторiя людства постає як невблаганна i безконечна боротьба творцiв» iсторiï i маленьких людей, що потрапляють в ïï, iсторiï, жорна. Цьому сприяють знаменитi зоиги. якi, вiдчужуючи iст. факт, несуть в собi не лише мораль-висновок того, що вже вiдбулося, але й дозволяють глядачевi в минулому побачити алегорiю сучасного. Недарма Брехт 1955 зауважив: Сьогоднi ця пєса бiльше не пєса. яка зявилася надто пiзно, а саме пiсля вiйни… Я хотiв би знати, скiльки сьогоднiшнiх глядачiв Матiнки Кураж та ïï дiтей розумiють застереження, яке мiститься в нiй. Олександр Чирков