Дамаскiни

ДАМАСКIНИ пам'ятки болг. писемностi XVII XVIII ст., за своïм
характером компiлятивнi рукописнi зб. рел.-повчальних тв. апокрифiв,
житiй, повчань, проповiдей. Передусiм вони мiстили переклади проповiдей
та повчань грец. письменника XVI ст. Дамаскiна Студiта зi зб
«Скарб. Вперше ця кн. вийшла 1558 у Венецiï i багато разiв
перевидавалась протягом XVI XX ст. Зб. мала вел. успiх не лише в
Грецiï, але й у сусiднiх землях, де була джерелом, яким
користувалися грец., болг. та серб, книжники протягом двох з половиною
ст. Друкованi видання цiєï зб. рано потрапили до
Болгарiï, де набули особливоï популярностi. Вже наприкiнцi XVI
ст iснували болг. переклади Скарбу. В краïнi не iснувало iн. кн.,
яка б мала так багато перекладiв (знайдено понад 70 болг. рукописних зб.
з проповiдями Дамаскiна). Популярнiсть тв. грец. письменника
засвiдчує не тiльки чисельнiсть перекладiв та рукописних зб., але
й спосiб перекладання та пристосування до потреб болг. дiйсностi,
внаслiдок чого вони набувають нов. нац. рис та особливостей. Iмя автора
перетворюється у прозивне: Д. називають самi зб., а дамаскiнарями
тих, хто ïх перекладав, переписував або упорядковував. Це переважно
були священники, ченцi, вчителi, ремiсники та iн. Вони перекладали грец.
текст вiльно, вставляючи новi пасажi, де йшлося про рабську долю болг.
народу, потребу його просвiти та iн. Змiст Д. не пiдлягає певному
впорядкуванню. До них включено слова та повчання iн. иерк. письменникiв,
особливо багато Iоанна Златоуста, житiя, оповiдання про болг. нар.
дiячiв, iнколи лiтописнi нотатки, дидактичнi оповiдання на нар.-казковiй
основi, а також оригiнальнi повчання самих упорядникiв. Т.ч., твор.
елемент у деяких Д. дуже значний. Пристосування до болг. умов
проявлялося не лише у доборi проповiдей, якi перекладалися, але й у
змiнах, шо вiдбувалися в текстах. Так чужий тв. актуалiзувався на болг.
Грунтi. Однак все зазначене не змiнило заг. рел. характеру
дамаскiнськоï л-ри. Популярнiстю Д. зобовязанi, передусiм, ïх
нов. стилю та мовi. Оригiнал Скарбу мав великий вплив на болг. книжникiв
живим, захоплюючим способом викладення матерiалу, i, найважливiше, нар.,
розмовною грец. мовою. Ця особливiсть Д. подобалась болг. перекладачам
та упорядникам зб., якi пiд впливом грец. зразка та нац. потреб
намагалися писати розмовною мовою з ïï дiалектними
особливостями, залежно вiд мiсия свого походження. Саме завдяки Д. у
болг. л-ру широко увiйшли нар. розмовнi елементи. Д. важливий прояв
болг. нар. мови, хоча вони й не були початком нов. болг. л-ри та нац.
лiт. мови. Вони мiстять вираз певних нов. тенденцiй у лiт. та мов.
розвитку, шо пiдготувало створення нов. болг. л-ри та нац. лiт. мови.
Найважливiшi зб. Д.: Троянський (XVII ст.), Люблянський (XVIII ст.),
Копривштенський (XVII ст.), Свиштовський (XVIII ст.), Еленський (XVIII
ст.), Врачанський (XVIII ст.) та iн. Характерною особливiстю Д. є
анонiмнiсть. Особливо це стосується Д. XVII ст., але й у XVIH ст.,
якщо i вказується iм'я, то зазначається вiдразу, шо ие
переписувачi, а не упорядники чи автори. Авторство багатьох Д. не
засвiдчено. Частина з них переписувалася з iн. Д., при цьому щоразу дещо
зникало i дещо додавалося. Вiдомi дамаскiнари: вчитель Недялко (XVII
ст.), Йосип Брадати, пiп Тодор Врачанський, Нiкола Пєтков (XVIII
ст.) та iн. Останнiм дамаскiнарем вважається вчитель Тодор
Пiрдопський, який дiяв у першiй пол. XIX ст., коли дамаскiнська л-ра вже
згасала. Валер iн Павренов