Балада

БАЛАДА лiро-епiч. жанр фольклор, i лiт. поезiï. У фольклористицi ще
не вироблено єдиного критерiю для чiткого визначення жанру нар.
балади. ïï рамки дуже невиразнi i приблизнi
(М.Андрєєв). Iнодi термiном Б. позначають всю розповiдну
поезiю, включаючи героïчний епос та iст. пiсню (напр., Е.Земман.
вроп. нар. балада. Копенгаген, 1967, англ. мовою; М.Амзулеску.
Героïчна епiчна пiсня. Бухарест. 1981, рум. мовою), Типол..
дослiдження рос. (М.Кравцов, Б.Путiлов), укр. (П.Лiнтур, А.I.Дей), болг.
(М.Арнаудов), слов. (I.Горак), нiм. (М.Браун) та iн. фольклористiв
дозволяють виокремити Б. як невел. лiро-епiч. поему, шо трактує
гострi, траг. конфлiкти з приватного життя звичайних рядових людей
(богатирi велетенськоï сили в Б. не виступають). Сусп., iст.
колiзiï заломлюються в Б. крiзь призму родинно-особистих стосункiв
i доль. У Б. не державний i не нац.. а моральний критерiй оцiнки
героïв, до того ж це мораль сiмï (Кравцов). Цi особливостi
реалiзуються у завершеному сюжетi, чого немає в лiр. пiснi. Таке
розумiння нар. Б. має перевагу у фольклористицi практично всiх
словян, краïн (термiн на позначення жанру однорiдний: рос. баллада;
укр., бiлор., болг., серб. балада: поль. ballada; словаи., чеське
balada). Основними жанр, ознаками зумовленi й окр. типол. аналогiï
у сюжетииi та структурi Б. у багатьох народiв. характернi для жанру
сюжети i мотиви: метаморфози, прикмети, передчуття, лиховiснi сили,
траг. впiзнавання, фант, образи та iн. У нац. репертуарах Б. у сх.
словян бiльше 300 типiв, приблизно така ж кiлькiсть в iн. народiв пд.-
сх. та сх. вропи. Видiляють рiзнi рiвнi спiльностей i подiбностей:
мiжнар. (свiт., iндо-європ., європ.), регiональний (заг-
слов'ян.. словяно-балт., балк.. карпат.). Дiапазон мiжетнiчних паралелей
досить широкий: вiд заг. тематичних пєрегукiв у Б. вiддалених один
вiд одного народiв до сюжетних, а часом навiть текстуальних збiгiв у
текстах бл- спорiднених (напр., сх.-словян, наролiв). Серел
найпоширенiших мiжнар. сюжетiв: повернення чоловiка (чоловiк на весiллi
своєï дружини), нещаснi закоханi (поєднання смертю)
вiдомi вiд ант. поезiï до всiх суч. європ. та багатьох сх.
народiв; дiвчина- воïн знайомий ще в давн.-кит. пiснi (переклад
укр. мовою I.Франка) i майже в усьому свiт, фольклорi та iн. Фактично
нац. репертуари Б. своєрiднi ланки дуже довгого, ланцюга, який
складається з чисельних рiзноетнiчних варiантiв i версiй цих та
багатьох iн. сюжет, типiв. Сюжетно- тематичнi паралелi вiдображають заг-
людськi конфлiкти i ситуацiï, якi повторюються у рiзних народiв, шо
стимулювало мiграцiю сюжетних тем. Значна кiлькiсть мiжетнiчних сюжетiв
є результатом збереження i розвитку iндоєвроп. або словян.
архетипiв (напр., укр., рос., бiлор.) Б. про перетворення невiстки в
тополю прокляттям свекрухи, про вбивство чоловiком дружини, яку обмовила
свекруха тошо). Iст.-типол. зумовлена генеза подiбних Б. про тат. i тур.
нашестя у сх- словян. i балк. народiв. Але характер паралелей вiдмiнний.
Пд-словян. та рум. балади порiвняно з баладами зх. та сх. словян
характеризуються бiльш розробленими сюжетами, пов'язаними з тур.
пануванням (напр., мотив Краше померти, нiж бути рабинею в туркiв
нараховує у сх.-роман. фольклорi бiльше 200 варiантiв. У Б. сх. та
зх. слов'ян (чехiв, полякiв, словакiв) детальнiше розробленi соц. мотиви
(у поль. Б. бiдна дiвчина радить королю (пановi) взяти собi рiвню; про
це ж i укр. пiсня XVI ст. «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш? про
молдавського господаря Штефана) У близьких за мовою i сусiднiх народiв
спостерiгаються процеси взаємозбагачення нац. репертуарiв. Напр.,
поль. Б. Pani pana zabia» стала надбанням укр., чес., словац. i
рос. фольклору; укр. Б. про Бондарiвну та пана Каньовського ввiйшла в
балад, фонд бiлорусiв i полякiв; сюжет грец. походження про руйнування
споруди, яка потребує людськоï жертви, поширений в най.
редакцiях на всьому Балк. п- овi, а також в Угорщинi та Грузiï. До
своєрiдних аспектiв най. репертуарiв належать не тiльки неповторнi
теми i сюжети (напр., в укр. словесностi козацькi, чумацькi,
опришкiвсьнi та iн. Б., у рос. Князь Волконський i Ваня-ключник та iн.;
у румун, пастуша Б. Мiорица, вiдома бiльш нiж у 1000 варiантiв), але й
оригiнальнi версiï мiжнар. сюжетiв. До першочергових завдань
порiвн. вивчення Б. належать розробка нац. каталогiв розповiдних пiсень,
шо охоплюють всю рiзноманiтнiсть сюжетiв i мотивiв мiжнар. баладного
фонду (такi каталоги складенi в Украïнi, Чехословаччинi,
Румунiï та iн. краïнах), конкретний облiк взаємозвязку i
взаємозумовленостi чинникiв (iст.-типол., генетич., контактного),
якi детермiнують розвиток спiльних i подiбних характеристик Б. у рiзних
народiв. Лiт. Б. виникла на основi Прованс. Б. це була ритуальна
танцювальна пiсня, яка звичайно супроводжувалась приспiвом. З Провансу
перейшла до Iталiï (ballata). Протягом вiкiв поняття Б.
розширювалось, вiдходило вiд первiсного значення. В поезiï Данте
Алiгiєрi та Ф.Петрарки Б. розвивалася пiд впливом кансони,
втрачаючи танцювальний рефрен. У XII-XV ст. в Англiï,
Шотландiï (ballad), Нiмеччинi (ballade) та iн. краïнах Зх.
вропи невел. лiро-епiч. поема строфiчноï форми, шо
грунтується на легендарному або побутовому матерiалi. У франц. л-
рi XIV-XVI ст. канонiчна форма лiр. вiршiв з нерозвинутим сюжетом, т.зв.
лицарська Б., а також клас, франц. Б. (Е.Дешан, К.Маро, Ф.Вiйон, П. де
Ронсар та iн.). Вона складалася з 3 октав та 1 заключного катрену.
Останнiй вiрш кожноï строфи повторювався дослiвно: Балада прикмет.
Про жiнку минулих лiт Вiйона. Бiльш розвинута форма Б. 3 децими та 1
квiнтет (Балада поетичного змагання Вiйона). Пiсля появи зб. Т.Персi
Памятки старовинноï англiйськоï поезiï та м
iстифiкацiï Дж.Мак ферсона Твори Оссiана, сина Фiнгала (обидва
1765) у європ. науцi термiн Б. почав застосовуватись шодо окр.
жанру епiч. гостросюжетних пiсень. Англо-шотл. нар. Б. (особливо про
легендарного нар. героя Робiн Гуда) сильно вплинула на передромант. та
романт. л-ру (Р.Бьорнс та iн.). Iн. важливим стимулом для розвитку жанру
в нар. i книжнiй словесностi стала Б. Г.А.Бюргера Денора (1772-73),
заснована на вiдомому фольклор, мотивi (наречений-мреиь). Бурхливий
розвиток отримала Б. у пiзнiх нiм. просвiтителiв (Ф.Шiллер, И.В.ґьоте).
Клас, приклад лаконiчноï нiм. Б. Вiльшаний цар (Erlkunig). Б. з
напруженим драм, сюжетом улюблений жанр багатьох романтикiв:
С.Кольдрiдж, Р.Саутi, Дж.Кiтс (Англiя), К.Брентано, Л.Уланд, Г.Гайне
(Нiмеччина), В.Гюго (Францiя), А.Мiцкевич (Польша), В.Александрi,
М.Емiнеску (Румунiя) та iн. У Росiï зачинателем Б. як жанру був
В.Жуковський (Свiтлана, Людмила). Зразки рос. Б. дали О.Пушкiн,
М.Лермонтов, I.Козлов, В.Брюсов. В укр. л-рi ше на поч. XVII ст. було
зроблено першi проби опрацювати сюжети нар. Б. (Кулина» невiдомого
автора 1625). На поч. XIX ст. розвинувся жанр романт. Б.: П.Гулак-
Артемовський, П.Бiлецький-Носенко, I.Вагилевич, М.Костомаров,
Т.Шевченко, Ю.Федькович, Б.Грiнченко та iн. Специфiчна ознака Б. в укр.
л- рi ïï спорiдненiсть з думою та романсом. На грунтi трад.
баладноï творчостi доби романтизму високохудож. зразки жанру
створили укр. поети XX ст. П.Тичина. М.Рильський, О.Близько (Книга
балад, 1930), I.Драч, Л.Костенко.