ЛIТЕРАТУРНИЙ РЕГIОН

АФРИКАНСЬКИЙ КУЛЬТУРНО- ЛIТЕРАТУРНИЙ РЕГIОН, африканська культура
термiн, який вживається досить широко, але є
малоправомiрним, бо базується скорше на умовно-географiчному
принципi, нiж на органiчнiй духов.-культ, спiльностi чорного континенту»-
Це поняття є метонiмiчною абсолютизацiєю одного-
єдиного моменту надзвичайно складного, навiть строкатого культ,
життя регiону. Як основна його ознака виступає самосвiдомiсть
корiнних африканцiв, шо залишаються поза межами впливу iн. культ,
свiтiв. Вона сьогоднi с духов, стрижнем негрнтюду, руху, який
оголошує власне культ, минуле африканцiв не лише гiдним включення
в свiт, культуру, але й вишим вiд культур iн. народiв. Засновком
цiєï самооцiнки є абсолютизацiя природностi»
культури Африки й ïï тiсного зв'язку зi сферою iнтуïтивно-
вольовою, а не iнтелектуально- споглядальною. Чи не бiльш характерна для
Африки ситуацiя ерозiï цiєï специфiки впродовж столiть.
Заселення континенту з узбережь народами iн. рас, мов та релiгiй
створювало численнi контам iнацiï культур. З найдавн. часiв Пн.,
т.зв. Бiла Африка була ареною драм, пертурбацiй. Тут зiйшлися три вел.
культ, регiони Африки. Азiï та вропи (Егеïда). Першим могутнiм
духов, -культ, угрупуванням стає гипет (з IV тис. до н.е.),
мiфологiя та культура якого впливали на весь Ст- лавн. Свiт (ототожнення
грец. Асклепiя з єгип. Iмхотепом, сюжет про гартування богинею
немовляти в полумï (Iзiда й Деметра). навчання Солона й Платона у
єгиптян тошо). Багатство єгип. л-ри (мiф. легенда, чарiвна
казка, притча, мемуари, лiрика, iсторична проза, ембрiон драми i т.д.)
має джерела в ст-давн. мисливському фольклорi. який почав
складатися за тих часiв, коли першi насельники долини Нiлу стали
осмисляти свiт й природу в образах звiроголових божеств. Це був
оригiнальний Грунт, незалежний вiд сфери Чорноï Африки». Змiст
цього письменства, шо прагнуло до вирiшення фiлос,- екзистенцiйних
питань й тяжiло до теурґiчностi, не зводиться до «пiзнання
природи «. гиптян бiльше хвилювало трансцендентне, таємниця
смертi. Така л-ра пережила саму давн-єгип. державу. З часiв
завоювання гипту Александром Македонським культура краïни
геллiнiзується, ше ширше цей процес розгортається пiсля рим.
завоювання. Створюються синкретичнi мiфи (напр., про Серапiса, шо
поєднує риси Осiрiса, Зевса та Ягве). Перекладається
грец. мовою Бiблiя й сила тв. iн. народiв. Власне, в геллiнiзованому
гиптi виникає саме поняття свiтовоï лiтератури. Тут
формується лiт. критика, фiлологiчний метод дослiдження л-ри,
текстологiя й екзегеза. З I тис. до н.е. частину Пн. Африки було
колонiзовано фiнiкiйцями, котрi в VI ст. до н.е. звершили каботажне
плавання навколо континенту, давши тим свiтовi уявлення про його
розмiри. Фiнiкiйцi були винахiдниками алфавiтного письма, що вплинуло на
всi алфавiти Давн. Свiту; отже, слiдом за гиптом, на континентi виникли
умови для створення фiнiкiйськоï л-ри в Карфагенськiй державi
(життя карфагенян спробував худож. реставрувати Г.Флобер у
Саламбо»). Аж до араб, завоювання основна маса народiв цього
регiону розмовляла фiнiкiйською мовою, називаючи себе ханаанеянами. Тут
було створено пригодницьку повiсть, що грунтувалася на ситуацiях
мореплавання ïï донесли до нас грец. та рим. переоповiдання.
Писалися також iст. тв. В л-рi Карфагену вiдчувається широкий
вплив Грецiï, хоча офiцiйно все грец. було проголошене ворожим.
Проте грец. мовою писав навiть Ганнiбал й особи з його оточення (тв.
iст. змiсту). Вихiдцi з Карфагену органiчно вливалися в грец. культуру,
як Клiтомах, що очолив Афiнську Академiю. Руйнацiя Карфагену Римом
привела до формування в цiй частинi Африки лат. культури, зокрема л-ри
ранньохрист, часiв, шо має свiт, значення (напр., творiння
блаженного Августина, єпископа Карфагенського Сповiдь, Про град
Божий»). Проте христ. мiсiонерство йшло не лише з Риму, але й з
Вiзантiï, й в духов, життi Пн. Африки вiдбивалися бурi, шо
струшували вропою та Азiєю на поч. Сер-вiччя. Нашадки давн.
єгиптян прийняли християнство вiзант. типу й стали називатися
коптами. Вони створили в основному перекладну л-ру з грец, (переважно
сакральнi тексти) та оригiнальне образотвор. мист-во. Александрiя
стає опорним церк. центром, глави якого мають вел. вагу в христ.
свiтi. На територiï гипту в III ст. н.е. зароджується
практика чернецтва, шо збагатило свiт, культуру сюжетом про видiння св.
Антонiя та чернечим уставом св. Пахомiя; чернецтво в християнствi, попри
надиханiсть iдеалом вангелiя, адсорбує й пам'ять про аскетичнi
практики дохрист. свiту (вiдомостi про ïхнiй характер можна вловити
в таких тв.. як «Атгiс» Катулла або Метаморфози Апулея).
Своєрiдно розвинулася христ. культура та словеснiсть в
Ефiопiï, населення якоï склалося як сумiш семiтських та
хамiтських племен. Писемнiсть тут з являється з V ст., заносять
ïï вихiдиi з Пд. Аравiï (сабєйська культура).
Перебуваючи з самого поч. в сферi впливу Вiзантiï, Ефiопiя
вiдiрвалася вiд неï в епоху монофiзитськоï єресi,
заснувавши на пiй основi свою Церкву. Дебетра (священники) створили
прекраснi духов, гiмни на честь Христа та Богородицi та низку iст. хрон
iк , було перекладено Бiблiю та апокрифи, тв. вiзант. патристики та
житiя. Ця смуга тривала до VII ст., коли могутнiй вплив новонародженого
iсламу спричинив занепад Аксумського царства. Полемiка та публiцистика
тих часiв спрямовує читача на давнину, коли скажiмо, бiбл. цариця
Савська ходила до Соломона шукати мудростi, а ïхнiй нащадок став
засновником династiï ефiопських царiв. Звертає на себе увагу
лiт. творчiсть фалашiв. ефiопiв юдейського вiровизнання, якi створили
низку рєл. гiмнiв на мовi агау. Тi, що стали прихильниками iсламу,
заснували власну багату л- ру (напр.. Iсторiя завоювання
Абiссiнiï»). Християни продовжували творити новi житiя та
iсторiю, але з'являються вже й властивi свiтськiй л- рi зб. анекдотичних
iсторiй. Настає розквiт л-ри на мовi геєз. який
переривається в XV ст. смугою та вiйною XVI-XVII ст.: тодi царi
Ефiопiï шукали рятунку в єднаннi iз Зх., шо спричинилося до
зростання впливу кат. мiсiонерiв i церк. унiï. Наслiдком був спалах
перекладацькоï справи з європ. мов. Пiсля занепаду цих
контактiв, протягом XV1II-XIX ст. консервувалися власнi традицiï,
але й пiдносилася поступово л-ра на живiй амхарськiй мовi. Лише в XX ст.
виникають лiрика, роман та драматургiя на зх. зразок. Неосяжний свiт л-
ри Iсламськоï Африки, який часом «перехлюпувався й до вропи:
Iспанiя часiв маврiв (Арабо-мусульманська культурно- лiтературна зона),
З IX ст. переживає становлення нова араб, л-ра гипту. ïй
притаманний iнтерес до «чудесного», магiï та
алхiмiï, що повязано з старовинними езотеричними традицiями давн-
єгип. культури й з гостросучас. тодi суфiзмом. Спочатку це була
утилiтарна л-ра тв. енциклопедичнi, iст., з вiйськовоï справи тощо;
вiдчувалася й сильна опора на фольклор. До араб, мови звернувся й христ.
патрiарх втихiй, автор монументальноï Всесвiтньоï
iсторiï. Можна також говорити про окр. л-ри Лiвiï, Марокко,
Алжиру й т.п., але прийнято загалом дiлити л-ру iсламськоï Африки
за мов, ознакою. Звичайно, iсламська iдеологiя мала вплив, й, коли в
краïнах тропiчноï Африки точився «джихад вiйна проти
«невiрних, то й л-ра була яскравiшою. Але на поч. XIX ст.
спостерiгається вже певне уповiльнення лiт, життя. Саме в цей час
пiдноситься рейтинг живих мов фула, хауса й суахiлi, на противагу араб,
мовi книжникiв. Мусульман, л-ри Африки породили кiлька яскравих
особистостей (напр., Iбн-Ганi). На Пд. Африки iснує з XVII ст.
культура бiлих африканерiв (бурiв), в основi якоï європ.
(нiдерланд., нiм., англ.) джерела. Проте з самого початку ця л-ра була
тiсно звязана з життям колонiстiв та мiсцевим грунтом. Л-ра бiлих
використовує мову африкаанс; чорношкiре населення створило л-ру на
численних мiсцевих мовах (зулу, суто та iн, варiанти мови банту), яка
базується на багатих фольклор, джерелах. Цiкаво, шо т.зв. л-ра
протесту проти апартеïду розвивалася переважно як англомов. Цiкавий
також феномен франкомов. л-ри в Алжирi, Тунiсi та Марокко. Африка
зазнавала чужоземних впливiв, в деяких випадках помiтно й вплив
ïï тубiльноï культури на мешканцiв iн. регiонiв. Це
позначається в рiзних сферах, в т.ч. й лiт., мист. та iн. Образ
чорношкiрого здавна присутнiй в худож. свiдомостi iн. народiв свiту,
починаючи з античностi. Негр є досить характерним персонажем араб,
сер-вiч. фольклору (казки «Тисяча й однiєï ночi та iн.).
Вiдкриття Зх. Африки європейцями у ХУI-ХУШ ст. стало поч.
работоргiвлi й колонiзацiï. До поч. 2-оï пол. XIX ст. майже
всю Африку було колонiзовано, шо стало початком руйнацiï трад. А.к.
й створення у свiдомостi тубiльцiв нов. образу свiту. Поступово
«чорношкiрий стає яскравою прикметою кастового сусп-ва вропи
й Америки, хоча часом образ його трактується в трагедiйних
iнтонацiях (картина Ф.Гальса Мулат). Чорношкiрi є персонажами
всiляких маскарадiв та свят; вони є декоративним моментом у почтi
вельмож тощо. Але постать чорношкiрого сприймається одночасно й як
знак нескореностi й первiсностi, дикоï й прекрасноï сили
(Таманго» П.Мерiме та iн.). Певною мiрою адекватно сприймався цей
образ i в рос. культурi (iсторiя арапа Петра I Ганнiбала, котрий став
дiдом О.Пушкiна й одночасно персонажем роману Арап Петра
Великого»). Вiд Пушкiна до Ю.Тинянова, автора бiографiчного роману
Пушкiн, афр. мотив в бiографiï рос. поета є наче романт.
емблемою його непiдлеглостi владi та вольнолюбства (цiкаво, шо саме в
такому ключi вiдкриває афр. тему в рос. поезiï згодом
М.Гумiльов). Проте це спорадичний вплив, а ось на теренах Центр. Америки
й потiм у США спостерiгається не лише сприйняття африканцями
чужоï культури, але й ïхнiй вплив на мiсцеву. Так. в Лат.
Америцi виникає культ воду на основi афр. вiрувань, хоча
спостерiгається також i спроба синкретизацiï з кат.
iдеологiєю й традицiями iндiан. культури (мiфи про барона Суботу'
й т.п.). Згодом це стане джерелом для численних барвистих знахiдок
таких, зокрема, майстрiв необароко. як Х.Л .Борхес, Г.Гарсiя Маркес, X
.Кортасар, А.Каргiентьєр; вiддав належне цьому й Г.Грiн у
«Комедiантах». У США чорношкiрi невiльники створили
неповторний лiт.-муз жанр спiрiчуєлз (псалом), використовуючи
можливостi самовиразу в руслi протестантизму, до якого ïх було
навернено. Драматизм положення чорного в США просякав собою й життя й
л-ру проблема африканця-невiльника спричиниться до аболiцiонiстського
руху, а Хатинка дядька Тома Г.Бiчер-Стоу приведе, за висловом одного з
героïв епохи, до громадянськоï вiйни мiж Пн. й Пд. В амер, л-
рi афр.-негр. тема присутня органiчно й виразно, починаючи вiд образу Д
ж iм а в дитячих повiстях Марка Твена й закiнчуючи поетизацiєю
Африки в Зелених пагорбах Африки та Снiгах Кiлiманджаро Е.Гемiнгвея.
Афр. тематика широко входить у пригодницьку л-ру ХIХ-ХХ ст. (Атлантида
П.Бенуа.; Тарзан» Е.Р.Берроуза.;. «Капiтан Урвиголова
Л.Бусенара, Викрадачi дiамантiв: Радамеський карлик П.Лорi.; трилогiя
М.Рiда У нетрях Пiвденноï Африки, Молодi мисливцi», Мисливцi
за жирафами;. У пустелi та пущi Г.Сєнкевича, Копальнi царя
Соломона Р.Хаггарда, Томек на чорному континентi» А.Шклярського. У
XX ст. муз культура й мист-во Африки, так само, як ïï танок,
почали справляти широкий вплив на естрадне мист-во вропи та Америки
(джаз i т.п.). й не лише на саму музику, але й на тексти пiсень аж до
сьогоднiш. стилю реп, котрий є самовиразом «захiдного негра.
Чорношкiрi письменники Америки часом вдаються до цiєï
органiки, але загалом це не типово. Широко вiдомi такi письменники, як
Н.ґордiмер, П.Абрагамс, А.Лагуна, М.МвангД, Л.Спенгор та iн. Л-рi
Африки притаманна установка та просвiтництво. й письменники, шо
орiєнтуються на зах. читача. Окр. досягнення афр. культури визнано
явищами свiт, рiвня (присудження Нобелiвськоï премiï з л-ри
В.Шойiнцi та Махфузовi). Iнтерес до глибини афр. свiдомостi
зростає, i вплив ïï спостерiгається в сферi
малярства, пластичних мист-в та iн. Цiкаво, шо першу антологiю афр.
негр, поезiï було укладено нiм. мовою чернiвчанкою за походженням
А.Нусбаум. Число подiбних прикладiв зростає. Семен Абрамович