ЛИСТ ДО Т. Г. ШЕВЧЕНКА 1.12.1858

Скажи, лишень, менi, брате милий, про себе, про твоï думки i пiснi:
чи вжеж-таки справдi не дозволяють ïх видавати i друкувати?.. Чув
я, що якийсь паливода навiже- ний там за границею тобi пiдпакостив. Ну,
да твоя ж збiрка вийшла б iз-пiд тутешньоï цензури. Нехай би хоть
сам ясновельможний шеф жандармiв процензурував iз своïми
многоочитими архiанголами… Не все ж у тебе таке, що не можна
пропускати; половина бiльша такого, що i ваш гасило Мацкевич, i
московський Безсомикiн пiдпишуть: Пе- чатать позволяється! Ну, з
таких невинних баранчат i нехай буде твоя збiрка тепер; а що таке i в
тебе, що скаче, як кiзки, те нехай з богом вилежується собi, як
льон добрий! Ой як рада б була уся Украïна, да й Московщина,
цобачити твою ватагу; я б i в епiграф поставив над нею вiвчарську пiсню:
Тереш, тереш, овечечки, Тереш, баранчата! За сим прощай, мiй голубе
сизий! Сердечне обнiмаю тебе! Твiй Максимович. Озовись до мене хоч
iнколи! Був я недiлi двi нездоров. Р. 5. А тiï три пiснi твоï,
що ти дав для Русской Бе- седьi (Вечiр, Пустка, Муза) чи дозволиш там
пе- чатать, по-прежньому твому слову? Чув iще я, що Ку- л i ш буде
видавать Хату: чи вже дозволенiє вийшло?.. Чи вже вiн i досi на
мене сердиться, i не прочахнув? А я, єй-богу, вже пересердився на
його, i хоч зараз рад бн подать руку йому, руку мирову, по-прежньому, од
щирого серця; бо чи вжеж-таки вiн i довiку буде дуться на мене, як легке
пiд покришкою, бувши бiльш двадцяти годiв менi до любовi!