Вона була задумлива, як сад

Категории

1.   1 Микола Вiнграновський

Оригинал

Вона була задумлива, як сад.
Вона була темнава, нiби сад.
Вона була схвильована, мов сад.
Вона була, мов сад i мов не сад.
Вона була урочиста, як нiч.
Вона була одненька, нiби нiч.
Вона була в червоному, мов нiч.
Вона була, мов нiч i мов не нiч.
Вона була, що наче й не була.
Але вона була! Була!
Любове, нi! не прощавай!
Непевний крок свiй не збивай.
Непевний крок свiй в нiч i сад...
Сердець розбитих серцепад...
Непевний кроче мiй, iди!
Непевний кроче мiй, iди!!
Непевний кроче мiй, iди!!!
Непевний кроче мiй, не йди...
Страждаю я, страждає труд,
А хмари небо труть i труть,
I днi, мов конi воронi,
Дорогоцiнний час несуть.
Вона була, вона була!
Вона була, як свiт, як горн!
I ïï гори — моє горе,
В ïï краю менi хула.
Але вона — жона. Вона —
Самозбереження народу.
I мову, кров його i вроду
ïй доля зберегти дана...
Ну, що ж тепер мовчиш, мiй вiк
Цивiлiзованих калiк?!
Вiтчизно-сльозе-мрiє-сну,
Прийми болiнь моïх весну.
Бо наче я вже не живу,
Свою надiю неживу
Приспав пiд серцем i не сплю...
Двадцятий вiк як я люблю.
Вона була за всi вiки...
В прощальнiм словi до руки
Схилялись ïй i нiч, i сад...
Сердець розбитих серцепад.