Не дивися так привiтно
Павло Тичина ()
1918р.
Не дивися так привiтно,
Яблуневоцвiтно.
Стигнуть зорi, як пшениця:
Буду я журиться.
Не милуй мене шовкове,
Ясно-соколово.
На схiд сонця квiтнуть рожi:
Будуть днi погожi.
На схiд сонця грають грози —
Будуть знову сльози!
Встали мати, встали й татко:
Де ластовенятко?
А я тут, в саду, на лавцi,
Де квiтки-ласкавцi...
Що скажу ïм? — Все помiтно:
Яблуневоцвiтно.
