Лист
Категории
Оригинал
/Л. Мосендзовi/Ти б дивувався: дощ i пiзна нiч,
А в мене свiтло i вiкно нарозстiж.
I знов думки, i серце у вогнi,
I гостра туга у невпиннiм зростi.
Твоє життя — холодний свiтлий став,
Без темних вирiв i дзвiнких прибоïв
I як менi писать тобi листа
I бути в нiм правдивою собою?
Далеко десь горить твоя мета,
В тяжких туманах твiй похмурий берег,
А поки — спокiй, зимна самота
I сiрих днiв тобi покiрний шерег.
А в мене днi бунтують i кричать,
Пiдвладнi власним, не чужим, законам,
I тиснуть в серце вогнену печать,
I значать все не сiрим, а червоним.
Бувають днi — безжурнi юнаки
Вбiгають, в дикiм перегонi,
Щоб цiлий свiт, блискучий i п'янкий,
Стягнути звiдкись у моï долонi.
На жовтiй квiтцi декiлька краплин —
Ясне вино на золотавiм лезi.
I плине в серце найхмiльнiший плин:
Далекий шум незроджених поезiй.
Буває час: палахкотять уста,
Тремтить душi дзвiнке роздерте плесо,
Немов хтось кинув здалека листа
I кличе десь — без пiдпису й адреси...
Життя кружляє на вузькiй межi
Нових поривiв, таємничих кличiв,
I видаються зайвi i чужi
Давно знайомi речi i обличчя.
В осяйну ж мить, коли останком сил
День розливає недопите сонце,
Рудим конем летить за небосхил
Моя душа в червонiй амазонцi.
I вже тодi сама не розберу:
Чи то мiй бiль упав кривавим птахом,
Чи захiд сонця заливає брук...
Для тебе ж захiд — завжди тiльки захiд!
Чергують ночi — чорнi i яснi —
Не вiд вогню чи темряви безоднi,
Лише вiд блиску спогадiв i снiв,
Усiх урядiв i дарiв Господнiх.
I в павутиннi перехресних барв
Я палко мрiю до самого рання,
Щоб Бог зiслав менi найбiльший дар:
Гарячу смерть — не зимне умирання.
Бо серед спiву неспокiйних днiв,
Повз таємничi i вабливi дверi,
Я йду на клич задимлених вогнiв —
На наш похмурий i прекрасний берег.
Коли ж зiйду на каменистий верх
Крiзь темнi води й полум'янi межi —
Нехай життя хитнеться й вiдпливе,
Мов корабель у загравi пожежi.
