Теперiшнє! Мов хатка картяна

Категории

1.   1 Володимир Свiдзинський

Оригинал

Теперiшнє! Мов хатка картяна,
Ти падаєш од подиху зiтхання,
Од руху вуст – а завжди непорушне.
Теперiшнє! Золотогранна свiчка,
Що кожну мить згоряє безнастанно
На сонячнiм престолi, а проте
Стоïть на нiм од вiку i до вiку!
Моє тепер! Ти ж i тодi було,
Коли я цiлував кохане тiло,
I нинi є, коли в землi глибокiй
До нього смерть устами припадає.
Ти – день i нiч, початок i кiнець,
Стрiла й мета, весна i зов'явання.
В тобi шукав я i в тобi знаходжу,
В тобi був юний i в тобi старiю.
О дивна мить! Мов крiзь кораль намиста,
Крiзь тебе нитка часу переходить,
То золота, то чорна, то безбарвна.
Нiчого не iснує, опрiч тебе,
Але й тебе нема. Вуста не встигнуть
Тебе назвати, як зникаєш ти.
Ось я веду про тебе пiсню цю:
Ще звук не вмер, а ти уже навiки
Вiдбiгла вiд народження його,
Уже ти вiдокремилась вiд слова,
Яке я щойно вимовив.
Майбутнє
Тобою стало – й вiдступило в давнє.
26.Х.1937