IЗ ЗБIРКИ ГАРЯЧА КВIТКА ПРО ЩО ДУМАЛА МАРIЙКА

Категории

1.   1 Василь Сухомлинський

Оригинал

Оповiдання
Дiти гралися в пiжмурки. Це така гра, коли всi ховаються, а один шукає. Той, хто шукає, мусить знайти всiх.
Заховалася маленька синьоока дiвчинка Марiйка пiд високою вербою й чекає. Шукає хлопчик Коля.
Ось вiн знайшов Ларису. Скрикнула Лариса, засмiялася, вибiгла зi схованки.
Потiм знайшов Коля Петрика. Скрикнув Петрик, засмiявся i теж вибiг зi схованки.
Бiгають дiти, смiються, а Марiйки нiхто не шукає.
Чому ж це про мене забули? — думає Марiйка.
Прикро стало Марiйцi. Думає вона:
Стоятиму пiд вербою лiто, стоятиму осiнь, зиму стоятиму. Засну, вкриє мене снiг i пробудить весна. Стану тоненькою вербичкою, шукатимуть мене тато й мама, шукатиме Коля, шукатиме Лариса, шукатиме Петрик. Нiхто не знайде мене, i всi сумуватимуть.
Так думала Марiйка, i вiд цiєï думки з очей ïï на траву впало двi сльозинки. Та в ту мить, коли сльозини торкнулися зеленоï трави, хтось доторкнувся до Марiйчиноï руки. То був Коля. Вiн таки шукав Марiйку i знайшов.