У ЦЬОМУ ПОЛI, СИНЬОМУ, ЯК ЛЬОН
Василь Стус ()
У цьому полi, синьому, як льон,
де тiльки ти i нi душi навколо,
уздрiв i скляк: блукало в тому полi
сто тiней, В полi синьому, як льон.
А в цiлому полi синьому, як льон,
судилося тобi самому бути,
аби спiзнати долi, як покути,
у цьому полi синьому, як льон.
Сто чорних тiней довжаться, ростуть
i вже, як лiс сосновоï малечi,
устрiч рушають. Вдатися до втечi?
Стежину власну, наче дрiт, згорнуть?
Нi. Вистояти. Вистояти. Нi —
стояти. Тiльки тут. У цьому полi,
що наче льон. I власноï неволi
спiзнати тут, на рiднiй чужинi.
У цьому полi, синьому, як льон,
супроти тебе — сто тебе супроти.
I кожен супротивник — у скорботi,
i кожен супротивник, заборон
не знаючи, вергатиме прокльон,
твоєю самотою обгорiлий.
Здичавiв дух i не впiзнає тiла
у цьому полi синьому, як льон.
