НЕ МОЖУ Я БЕЗ ПОСМIШКИ IВАНА

Категории

1.   1 Василь Стус

Оригинал

Не можу я без посмiшки Iвана
оцю сльотаву зиму пережить.
В проваллях ночi, коли Киïв спить,
а друга десь оббрiхують старанно,
склепить очей не можу нi на мить,
вiн як зоря промiниться з туману,
але мовчить, мовчить, мовчить, мовчить.
Нi словом не озветься. Анi пари
iз уст. Вусате сонечко моє!
Несуть тобi три царiє со дари
скапарене озлоблення своє.
Iваночку! Ти чуєш, доброокий?
ïй-бо, не знаю, що я зле зробив.
Чого ж бо й досi твiй порiг високий
анi вiдчув, анi переступив.
Прости менi недiльний мiй Хрещатик,
що, сiвши сидьма, цi котли топлю
в оглухлiй кочегарцi. Що терплю,
коли вже нi терпiти, нi мовчати
не можу, що, читаючи, люблю
твоïх Орхана, Незвала i Данте,
в дев'яте коло прагнучи стремлю.
Моє ж досьє, велике, як майбутнє,
напевне, пропустив котрийсь iз трутнiв.
Iз тих, що бiлий свiт менi окрали,
окравши край, окрали спокiй мiй,
лишивши гнiв ропавий i кривавий
i право — надриватися в ярмi.
Сидять по шпарах всi мужi хоробрi,
всi правдолюби, чорт би вас побрав!
Чи людська добрiсть — тiльки доти добрiсть,
поки без сил, без мужностi, без прав
запомогти, зарадити, вступитись,
стражденного в нещастi прихистить
i зважитись боротися, щоб жити,
i зважитись померти, аби жить?..
5-6.12.1965