Суперники

Категории

1.   1 Василь Симоненко

Оригинал

I

Вiтер пiсню спiвав стоголосо,
Але раптом в екстазi нiмiм
Зупинивсь бiля тебе i млосно
Зазiтхав у волоссi твоïм.
I пiдслухали зорi i трави,
I пiдслухали рiки й мости,
Як шептав тобi вiтер ласкаво:
Я такоï не бачив, як ти...
Хочеш — хмари для тебе розвiю?
Хочеш — землю в дощах утоплю?
Тiльки дай менi крихту надiï,
Тiльки тихо шепни — люблю...
I хоч ти не сказала нiчого,
Бо не слухала вiтрових слiв,
Вiн, забувши солодку знемогу,
Розганяти хмарки полетiв.
А як глянуло сонце iз неба
Через синi зiницi нiш,
Закохалося сонце у тебе,
Засiяло iще яснiш.

II

Вiтер в небi за хмарами гониться
I про тебе складає пiснi,
Почалася у сонця безсонниця —
I подовшали раптом днi.
I обоє тобi заходились
Говорити у всякий час:
Ми по вуха в тебе влюбились,
Усмiхнися ж хоч раз до нас...

III

Тож послухайте, сонце i вiтре!
Перестаньте скиглить на мить!
Маю рiч я до вас нехитру,
Ви послухайте, помовчiть.
Я б хотiв, щоб менi ви сказали
Без брехнi, без ридань i виття:
Скiльки раз ви уже кохали
За своє безконечне життя?
У скiлькох у волоссi млiли,
У скiлькох iще будете млiть?
Ви всiх разом так не любили,
Як одну ïï треба любить!
Я для неï хмар не розвiю
I дощами землi не заллю.
I хвалитись, як ви, не вмiю,
Але я ïï дужче люблю.
Те, що кидали ви, як намисто,
Мiлiонам красунь до нiг,
Я в душi недоторкано чистим
Для одноï для неï зберiг.
Корсунь, 01.03.1961