Любов
Василь Симоненко ()
Дзвенять нiмою тугою лiси,
Коли ïх нiч тремтлива обнiмає
I вiд очей у ревностi ховає
Принади ïх первiсноï краси.
Бринять живою радiстю лiси,
Як ранок спалахне на небокраï,
Як сонце огняне завiсу пiднiмає
Iз ïх первiсноï i чистоï краси.
Менi здається, може, я не знаю,
Було i буде так у всi часи:
Любов, як сонце, свiту вiдкриває
Безмежну велич людськоï краси.
I тому свiт завжди благословляє
I сонце, що встає, i серце, що кохає.
