ДУМА ПРО ЩАСТЯ
Категории
Оригинал
Увiйшла вайлувате в сiни,з хати вiє нудьга
й самота.
У руках засмiявся вiник
спритно валянки обмiта.
Тупотить
об долiвку ногами
i мороз вибива
з рукавиць.
З нею
в хату ввiрвався гамiр,
ошалiлий смiх снiговиць.
Мов воскресли
принишклi дiти
тупiт, лемент,
вищання й писк.
Мiсяць хоче,
мабуть, погрiтись
суне в шибку
свiй блiдий диск.
Заглядає, цiкавий,
у миску:
що ви з'ïли таке смiшне,
що од вашого
реготу й писку
тягне в хату
iз неба мене?
Хлюпа щастя
дзвiнкою хвилею,
нiби тут вiкувало воно
не життя тобi, а iдилiя,
як в поганих книжках
чи в кiно.
Де фотографи?
Де поети?
Нуте, хлопцi, сюди скорiш!
Можна знiмок утнуть
до газети
i жахливо веселий вiрш.
Це ж так показна ситуацiя —
гарна мати i троє дiтей,
це ж чудова яка iлюстрацiя
для пiдтвердження наших iдей.
Застрибають веселi цифри
у грунтовно важких статтях,
та не встане
з словесних вихрiв
многотрудне ïï життя.
Ви мовчанкою соромливою
постараєтесь обминуть,
що в доярки цiєï
щасливоï
руки й ноги
вночi гудуть.
I чи прийде
пiд вашi кашкети
блискавицею думка дзвiнка:
в космос крешуть ота
не ракети,
але пружнi цiвки молока.
А для неï
це зовсiм не диво,
бо збагнула давно таке:
справдi,
зараз вона щаслива,
тiльки ж щастя яке важке!..
I тому ця Марiя
чи Настя
будить дзвоном дiйницi село,
щоб поменше
важкого щастя
на Радянськiй землi було.
