Росли укупочцi, зросли
Тарас Шевченко ()
Росли укупочцi, зросли;
Смiятись, гратись перестали.
Неначе й справдi розiйшлись!..
Зiйшлись незабаром. Побрались;
I тихо, весело прийшли,
Душею-серцем неповиннi,
Аж до самоï домовини.
А меж людьми ж вони жили!
Подай же й нам, всещедрий боже!
Отак цвiсти, отак рости,
Так одружитися i йти,
Не сварячись в тяжкiй дорозi,
На той свiт тихий перейти.
Не плач, не вопль, не скрежет зуба
Любов безвiчную, сугубу
На той свiт тихий принести.
25 iюня [1860,
С.-Петербург]
