I небо невмите, i заспанi хвилi
Тарас Шевченко ()
I небо невмите, i заспанi хвилi;
I понад берегом геть-геть
Неначе п'яний очерет
Без вiтру гнеться. Боже милий!
Чи довго буде ще менi
В оцiй незамкнутiй тюрмi,
Понад оцим нiкчемним морем
Нудити свiтом? Не говорить,
Мовчить i гнеться, мов жива,
В степу пожовклая трава;
Не хоче правдоньки сказать,
А бiльше нi в кого спитать.
[Друга половина 1848,
Косарал]
