Грудень
Богдан Рубчак ()
З холодноï столицi своïх очей
дивлюся на краïну м'якоï землi —
положистих пiль, сунiчних лiсiв
i хтивих рiк.
З камiнноï твердинi свого буття
хотiв би я вийти брамою уст
на незайманий шлях: до селищ сердець
знак принести.
Шаршаву огорожу свого чола
вiдкрити, наче тишу нiчну свирiль,
i соболем, лисом, совою, сном
прийти до них.
Та знаю: одягнуся в брокатний плащ
i перснем дiдичним браму торкну,—
тодi кров дерев, зелену кров трав
уб'є мороз.
