Столiття — в зачарованому колi

Категории

1.   1 Iгор Римарук

Оригинал

Столiття — в зачарованому колi,
немов у скриньцi втомлений вертеп...
Там, де розсипав Бог насiння волi,
розкинув руки захмiлiлий степ.
Ще не свiтало в нiм. Ще глупа нiч в нiм
гуде гуняво, нiби тятива, -
i не одного в маревi панiчнiм
холодний пiт стрiлою пробива.
А хто не спить — i тi зоднаковiли;
ïм у безсоннi сонячно й у снi...
I тiльки слово стереже могили -
як мертвий скiф на мертвому конi.
Пощо ж у мушлi шепоти химернi
про край, де Бог умерти не велiв?
Там затишно мелодiï в тавернi
й поетовi у списку кораблiв,
там воля — безконечна i бездонна,
там кожен вiльний — скiф i гречкосiй,
там по сей день тризубом Посейдона
вершиться влада вiршiв i стихiй,
там древнiй запах молодого тiла
спалахує вiд погляду, як хмиз...
Там Змiєборець (мушля шепотiла)
трима свiчу в десницi, а не спис.