Колись здавався ти менi орлом пiдтятим

Категории

Олександр Олесь ()

Оригинал

Колись здавався ти менi орлом пiдтятим I в полi кинутим в агонiï сконать... Очима стежиш ти за ворогом проклятим, Що хтiв тебе ногою розтоптать. Ти гнiвом дишеш i гориш, а не конаєш... Щоб впитись, шарпаєш кiгтями по землi, Одним крилом гракiв ти вiдбиваєш I сам лежиш на зламанiм крилi... Колись здававсь менi ти лицарем прекрасним, Що лiг в степу на каменi спочить... Ти важко спиш i марищ боєм щасним, А ворог твiй вже травами сичить... Тебе взяли... Кати твоï ламають руки, Зривають твiй мушкет з могучого плеча, Дарма, дарма впиваєтесь, гадюки,— Його рука не випусте меча. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Народе мiй! I ти — орел, вночi пiдтятий, I чом не лицар ти, захоплений в полон?! О орле мiй, мiй велетню крилатий, О лицар мiй, покараний за сон!.. Чому ж ти, орле мiй, з орлами не лiтаєш, А крила веслами волочиш по землi?! Чому ж ти, лицар мiй, на герць не виступаєш, А вiтром жалiбно голосиш на рiллi?!. I що орел, коли його орлина зграя Не рве з землi в блакить ясного дня, I що за лицар ти з усмiшкою льокая, Без гордих дум, без честi i iм'я?! 1908 р.