КНЯЖА УКРАÏНА ЯРОСЛАВ ОСМОМИСЛ
Олександр Олесь ()
Володимирко поволi
Тихо-мирно вiк дожив
I на княжому престолi
Ярослава залишив.
Це був князь палкий, вiдважний,
Незрiвнянний у бою,
Наче рвався вiн покласти
Першим голову свою.
I коли вiн з Iзяславом,
З князем киïвським зiйшовсь,
Першим кинувся з мечем вiн,
Всiх попереду боровсь.
I бояри зупиняли:
Ярославе, князю, стiй:
Хто тебе, орла, заступить
У державi жалiбнiй?!
Краще стань вiд виру збоку
I дивися на полки
Як для тебе слави й честi
Здобувають вояки
.
Ярослав бояр не слухав
I вперед вiдважно бiг
I вiдвагою своєю
Iзяслава перемiг.
Не спочив вiн пiсля бою:
На державу угри йшли
I для нападу поляки
На кордонi вже були.
Але й тут хоробре вiйсько
Розбиває ворогiв
I iде в степи на пiвдень
До Дунайських берегiв.
Ростиславича Iвана
Ярослав ущент розбив
I до власноï держави
Малий Галич прилучив.
I держава буйним морем
Розлилася навкруги,
Половецький степ вмиває,
Б'є в дунайськi береги.
Вiсiм змислiв князь наш має
,
Говорили вояки
I прозвали Ярослава
Осмомислом на вiки.
I спiвець спiвав про його:
Гей, ти високо злетiв
I на батькiвськiм престолi,
Вкритий славою, засiв.
Вiйськом ти пiдпер Карпати,
Шлях мадярам заступив
I Дунаєвi ворота
Кораблями зачинив.
Князю, Киïвськi ворота
Одчиняєш ти ключем,
Стрiли кидаєш в султанiв
I рубаєш ïх мечем.
Так стрiляй же ïх, поганих,
Кидай стрiли в ïх степи
I за Iгоревi рани
Слiзьми, кров'ю окропи
.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Пiсля смертi Осмомисла
Володимир князем став,
Все, що здiдив, споневiрив,
Все розтратив, змарнував.
I взяли мадяри Галич
(Хоч народ завзято бивсь),
I угорський королевич
Князем галицьким зробивсь.
