Осiння нiч... Коротка, як i влiтку...
Леонiд Мосендз ()
Осiння нiч... Коротка, як i влiтку...
Нiщо не вдiєш, дiвчино, прощай!
Я буду ждать. Повернешся ти швидко?
Я буду вiрною!.. Не забувай!..
Був ясний ранок. Злотом старовинним
прозорився напроти сходу лiс.
Усе здавалось довiку незмiнним,
як ти сама в спижевiй рямцi кiс...
Та я через далеке i прадавнє
минув межу твоïх здогадних меж!
Чи ж ще ти, Пенельопо-Ярославно,
снуєш безплiднiсть килимних мереж?
