ВОГНИК Максиму Рильському
Категории
Оригинал
До тих краïв щоденно поïздиВiдходять вiд столичного перону,
Бери тютюн i вiршi для ïзди,
Хлiб-сiль, тарань прив'ялено-солону,
Гачки й сачок, i вудочки складнi
Та ще й нехитро зварену наживку –
I гайда в путь, бо лiто в переджнивку
На плесо вод веде погожi днi.
Бiлiє там будиночок мiж трав,
Шумний, привiтний, не якась обитель,
В нiй друг мiй любий здавна проживав,
Мудрець — у словi, у пiснях — учитель.
Ну, словом кажучи, до тих краïв
Свою я душу iз пiснями вiв,
Своï гарячi радостi й надiï
I несповитi думи молодiï.
Чи день, чи нiч, чи посвисти зав'юг,
А вiн мене чекав, великий друг.
Бувало, поле обiв'є сльота,
I вже не лiта гiлка золота,
А ночi пiдосiнньоï година
Тебе зустрiне з поïзда в лiску,
I ти бредеш по мокрому пiску
На вогник той, немов мала дитина,
На вогник той, що жеврiє в вiкнi,
I, тiнi розганяючи лячнi,
Тебе зове, як зiрка понад свiтом,
Теплом людським i затишком-привiтом.
А в хатi тiй, лиш ставши на порiг,
Що написав чи тiльки бачить мiг, -
Клади дарунком друзям на помостi,
В безжурний смiх Герасименка Костi
Чи в щиру мову, повну, як рiка,
Завзятого Олекси Десняка.
А вже в пiзнiшi лiта, по вiйнi,
Тут коло друзiв ширшало вдвiйнi,
Рибалки i спiвцi простi, не пишнi,
Вслухалися в слова Остапа Вишнi,
В Довженковi роздум'я вогнянi,
I смiх, i пiсня, й дума не затаєна
Жила, цвiла, як червiньковий дiл,
I Катерина рiдна Миколаïвна
Садила нас, як голубiв, за стiл,
Немов журила, й ставила вишнiвку
Чи й ще чогось рибалкам у мандрiвку.
Неначе вчора, все отак було,
Привiти й жарти мов дзвенiли вчора,
На дворик той весни пливе тепло,
I тихий вечiр, i ясiнь прозора,
Тут iншi люди за вiкном живуть,
Та й iншi друзi теж, напевне, в колi,
Бо вогник той крiзь ночi каламуть
Усе горить, все блимає поволi,
Як я приходжу. Нiби iз кiмнати
Господар вийде гостя привiтати,
Ласкаво-сивий стане на порозi
I руку дасть мандрiвнику, менi.
Хай вам, Максиме, свiтить у дорозi,
У темний вечiр, в хвищi чи в морозi,
Той щедрий вогник з ночi в Iрпенi!
