ОСНОВИ СУДОЧИНСТВА ЗА ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Главою правосуддя в тi iсторичнi часи вважали князя, а князiвський двiр
мiсцем суду. Але, як правило, государ доручав свою владу тiунам i
своïм отрокам, а чиновники, яким належало вирiшувати кримiнальнi
справи, називалися вирниками, i кожен суддя мав помiчника або отрока,
метельника або писаря. Вони брали запас вiд громадян i мито з
кожноï справи. Для об'ïзду своєï волостi кожному
вирнику або його писарю давали коней. Для рiшення судовоï справи
позивач мав iти з вiдповiдачем на взвод перед 12 громадянами, тобто
присяжними, якi розбирали обставини справи по совiстi, а суддя визначав
мiру покарання.
Важливу роль вiдiгравали свiдки в кожнiй кримiнальнiй справi. Згiдно з
законом Ярослава, будь-який кримiнальний донос вимагає свiдкiв i
присяги семи чоловiк, але варяг i чужоземець зобов'язується
представляти тiльки двох .
Отже, й тут помiтне заступництво iноземцям. Далi в законi зазначено, що
свiдки мають бути завжди громадянами вiльними, i тiльки за потреби i в
малому позовi дозволено послатися на тiуна боярського або закабаленого
слугу. На закiнчення потрiбно нагадати, що подiбна практика судочинства
була i в Скандинавiï, звiдки цей мудрий статут перейшов до
Великоï Британiï. Iсторiï вiдомий факт iснування думи з
12 присяжних засiдателiв ще у VIII столiттi в Датському королiвствi.
Таким чином, кримiнальнi закони Ярослава мiстять у собi повну систему
нашого давнього законодавства, охоплюючи багатий iсторичний досвiд iнших
краïн, що вiдповiдає тогочасним порядкам у Русi-Украïнi.
Олег ЯСТРЕБОВ 20 серпня 2004 р.