Спiвець
Категории
Оригинал
Амвросiю Могилi
Ой, чого, молодий спiвець, зажурився,
Головою жалко на гуслi схилився?
Ой, чого молодий спiвець не спiває,
А чи гласу бiльше до пiсень не має?
Нащо собi марно жалю завдавати,
Нащо своï краснi лiта загубляти!
Сидить, як iзмерзлий, iз ранку до ночi,
Облив слiзоньками понурiï очi:
— Чи тобi iз лiтом розлучаться жалко?
Та ще тiльки в полi забринiла травка!
Чи тебе не приймає своя родина,
Чи зрадила тебе твоя женшина?
— Немає в мене роду, анi женшини,
Один сиротина, як в полi билина!
Ох, тим молодий спiвець не спiває,
Що рiдная мова, як свiчка, сконає!
Ох, тий той спiвець та й гуслi не б'є,
Що його слухати нiхто не iде:
Ох, матiнко моя, нене старая,
Задавила тебе вже земля сирая.
Будяк на могилi почав червонiти,
А нiкому було рожi посадити.
Ох, пiду я, пiду на тую могилу,
А де мою матiр давно схоронили!
Ох, пiду до Днiпра, на гору високу,
Пiду подивлюся на степ широкий.
У старому Днiпровi вода лелiє,
А по степу-долинi ковиль сивiє,
А скрiзь по ковилi свистун-вiтер вiє!
Та припав спiвець до землi головою,
Покотились слiзки iз очей рiкою!
— Ох, нене моя, ти рiдная мати,
Чи нам, тебе, рiдна, уже не видати?
Уставай iз землi дiток приглядати;
Вони плачуть, б'ються: вони твоï дiти!
— Нехай плачуть, б'ються: вони увiймуться.
Тим що увiймуться, не хочу прогнуться!
