Ой нi, ще рано думати про все

Категории

1.   1 Лiна Костенко

Оригинал

Ой нi, ще рано думати про все.
Багато справ ще у моєï долi.
Коли мене снiгами занесе,
тодi вже часу матиму доволi.
А поки що — нi просвiтку, нi дня.
Свiт мене ловить, ловить... доганя!
Час пролiтає з реактивним свистом.
Жонглює будень святiстю i свинством.
А я лечу, лечу, лечу, лечу!
— Григорiй Савич! — тихо шепочу.
Минає день, минає день, минає день!
А де ж мiй сад божествених пiсень?
Он бачиш, хто сидить в тому саду?
Невже я з ним розмову заведу?
Невже я з'ïм те яблуко-гiбрид,
що навiть дух його менi набрид?!
...Прикипiли ноги до постаменту, хлiб у торбi
закам'янiв. — Бiда,— каже Григорiй Савич.—
Вiн мене таки спiймав, цей свiт, добре хоч,
що на тому свiтi. Нiчого, якось вiдштовхнуся
вiд постаменту, та й пiдемо.
...От ми йдемо. Йдемо удвох iз ним.
Шепоче лiс: — Жива iз кам'яним!
— Диви, дива! — Дивується трава.—
Вiн кам'яний, а з ним iде жива!
I тiльки люди зморщили чоло:
— Не може бути, щоб таке було.
Та ïх давно вже хтось би зупинив!
...Тим часом ми проходимо крiзь час.
Вiн твердо ставить кам'яну стопу.
Йдемо крiзь нiч, крiзь бурю у степу.
Крiзь дощ i снiг, дебати i дебюти.
Ми є тому, що нас не може бути.