ЧАЙКА НА КРИЖИНI
Лiна Костенко ()
В цьому роцi зима не вдягала бiлоï свити.
Часом вже й примiряла, та хтось ïï зразу крав.
Пошукала, поплакала... Що ж робити? --
Бiдувала в старiй iз торiшнiх зiв
ялих трав.
Як колись лютувала, стелила рядно ожеледиць.
Сперечалася з морем, несла сум
яття вiтрiв.
Все збиралась на силi, та не встигла огледiться,
Як проснулись дерева i на Одрi лiд потемнiв.
Крига буйно ломилась у вiдкритi дверi протоки.
Лiд кришився, б
ючись об камiння берегове...
I нарештi по Одрi -темнiй, широкiй -
На останнiй крижинi самотня чайка пливе.
- Ти куди ж розiгналась? Чи бува не до самого моря?
Чайки держаться гурту, а ти вiдпливеш одна.
А крижина тонка. А крижина майже прозора...
Ну, а що, як ïï пiдмиє вода весняна?
Ну, а що, коли ïй та удержать тебе несила?
затрiщить i вiдломиться... Пiде вода кругами...
- Дивна людино! Я ж маю крила,
Нащо крилатим Ґрунт пiд ногами?
