Запах неба
Вiталiй Коротич ()
Вас не цiкавило, чим пахнуть хмари?
Можливо – бiлизною,
Можливо – сльозами,
Можливо – просто водою.
Так, тi самi, що пливуть, немов примари;
Мов сiрi тварини,
Кудлатою чередою.
Вони пахнуть, напевно, кров'ю,
Пролитою на брустверiв бруси,
Сльозами – за милими, за ïжею, за здоров'ям –
Бiленькi хмарини,
Загорненi в чорно-сiрi бурнуси.
Вони пахнуть водою з калюж на шляхах планети,
Молоком, розлитим iз теплих старих бiдонiв,
Ладненькi хмари,
Газувате калюжне нетто,
Загони, що пливуть у небi синьо-бездоннiм.
Вони пропахли забутим в блюдечках чаєм,
Твоïм духмяним волоссям, моя мила.
Пахнуть вони рослиною – молочаєм.
Мiськими димами i туалетним милом.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Вiйна вiдгула.
I не свiтять пожежi в небо,
I дзвони на сполох не кличуть голосом мiдним.
Хмари – спокiйнi.
Я вiрю – це так i треба,
Щоб запах спокою був найбiльш необхiдним.
Я хочу, щоб людство забуло про воєн мари.
Щоб люди не думали
Страшними, злими словами...
Хмари – пахнуть,
Життям нашим пахнуть хмари,
Маленькi сiрi дзеркала,
Що плинуть над головами.
