СЕРЕД ОЗЕР ЯСНИХ ТЕРЦИНИ
Категории
Оригинал
Коли тебе сурма своєï тугиПокличе знов у дальнiй рiдний край,
Де ждуть тебе безчестя i наруга,
Слова над пеклом Дантовим згадай:
Per me si va nella citta dolente!1
Сюди йдучи в скорботу i вiдчай,.
Надiï мусиш знищити дощенту
Гамуй, мандрiвнику, смертельний жах,
Коли в душi погасиш сiрий день ти
I сонце змеркне в чорних небесах.
Нехай мовчазний i сумний Вергiлiй
Тобi пiде назустрiч у степах
I в синiй край Шевченкових iдилiй
Нехай веде до мiст i дальнiх сел,
Де чистi весни й нам колись зорiли.
Вважай за магiю страшну чисел:
Ось пекло, це землi частина шоста,
А край зелених верб i пишних зел,
Що скрiзь його покрила вже короста,-
Останнiй в пеклi круг, дев'ятий круг.
О фабрики й кремлi з людськоï кости!
Не спокiй лагiдний — безладний рух,
Де хаос в димi чорному регоче
I вбила хiмiя безсмертний дух.
Склянi, напiвзакрижанiлi очi
Тих матерiв, що власних немовлят
Жеруть iз голоду! О бенкет ночi,
Що над землею стеле чумний чад!
О мертвих тiл багрянi гекатомби!
Що звалося
душа,
зоряi
сад-
Все втиснуто в трикутники i ромби.
До пiснi кожноï, до всiх думок
Рука диявола чiпляє пломби.
I ти, ти — лиш вiдiрваний листок,
Якого кружить невiдома влада,
Затягши в свiй безсоромний танок.
В дев'ятiм крузi пекла чорна зрада
Реве, роззявивши сто тисяч пащ,
Шматує, рве, рокує на загладу.
З лобiв тих пащ рогами сотнi башт
Ростуть i в морок зносяться високо,
А в башти кожноï крiзь пiтьми плащ
Тебе чатує невсипуще око...
Тiкай, тiкай i не життя рятуй,
А душу, й, вийшовши в простiр широкий,
Вiтай незнану долю, як сестру, й
Вдихай у себе волi вихор п'яний,
Кущi чужi i каменi цiлуй.
Зостанься безпритульним до сконання,
Блукай та ïж недолi хлiб i вмри,
Як гордий флорентiєць, у вигнаннi.
Та перед смертю дiтям повтори
Ту казку, що лишилася як спомин
Прадавньоï, забутоï пори,
Як у грозi, у блискавицi й громi
Колись страшну почвару перемiг
Святий Георгiй в ясному шоломi...
I як дракон, звитяжений, полiг.
1 Крiзь мене йдуть у селище печалi (iт.) — рядок iз напису на брамi Дантового пекла.
