IЗ ЗБIРКИ У ПЕРШОМУ КЛАСI СОРОКИ
Категории
Оригинал
Що робити Галочцi чорненькiй, щоб ïй не хотiлося на уроках розмовляти з Галочкою бiленькою?Скiльки разiв на день ïм Олена Пилипiвна каже:
— Татарська й Хижнякова! Не розмовляйте!
— Ну, давай мовчати! — каже Галочка бiленька, i вони починають уважно писати:
Наша кiшка Мура. Уважно-уважно кожну лiтеру виводять. Галочка чорненька навiть язика трошки висуне.
Раптом Галочка бiленька шепоче:
— А знаєш, наша кiшка привела кошенят, гарненькi такi кошенятка, одне попелясте, а друге руденьке.
— А наш Джойка вчора в садку вирив яму, побачив там черв'яка i хотiв його вiдкопати, — також пошепки вiдповiдає Галочка чорненька, i лiтера
авже вилазить у неï за лiнiйки.
— А в нас... — продовжує Галочка бiленька.
— Татарська й Хижнякова, не розмовляйте! — знову каже Олена Пилипiвна.
На другому уроцi Олена Пилипiвна розповiдає про пташок: якi вiдлiтають, якi лишаються.
— Останнiми вiдлiтають журавлi... — каже вона.
— А в мого дядi, — шепоче Галочка Хижнякова, — є живий журавель, такий кумедний, довгоногий.
— А в моєï тьотi, — не може втриматися Галочка Татарська, — є галка, жива приручена галка.
— Що ви там, цокотухи! — вже трошки сердито каже Олена Пилипiвна.
— Нi, нi, ми нiчого, — швидко говорить Галочка. — Галка тiльки менi сказала, що в ïï дядi є живий журавель, а я сказала, що в моєï тьотi є жива галка.
— Ох, ви в мене двi галки, — похитала головою Олена Пилипiвна. — Прямо не галки, а двi сороки! Все шу-шу-шу, шу-шу-шу.
От Галочка й задумалася. Що б ïй зробити, щоб менше на уроках розмовляти?
Увечерi вона пiдсiла до дiдуся. З дiдусем вона дружить, i коли що серйозне, треба обов'язково в дiдуся спитати. Але за раз дiдусь зайнятий. Вiн читає газети, а коли читає, то дуже не любить, щоб йому заважали. Все-таки Галочка питає:
— Дiдусю, що б його зробити, щоб менше балакати? А дiдусь смiється й каже:
— Замочок на язичок повiсити!
Галочка надула губки й вiдiйшла, а потiм уявила — так собi, як у казцi: а коли справдi замочок на губи — iдеш, а вiн телiпається. Фу, як противно! Тут якраз забiгла тьотя Лiда. Вона зав жди, як вiтер, i завжди на хвилинку.
— Добривечiр, дорогi! Дiдусю, чи є у вас чистий папiр? Вовка написав обiцянку тримати всi книжки й зошити, як новенькi.
Подумайте, мiй нечепура Вовка — i таке обiцяє!
Схопила папiр, поцiлувала Галочку i втекла.
Галочка звела брiвки, зовсiм як дiдусь, коли вiн говорить про щось серйозне, i подумала:
Я теж напишу сама собi обiцянку не розмовляти на уроках. Але враз брiвки безнадiйно опустились. Якщо Галочка бiленька почне шепотiти щось цiкаве, як тут ïй не зашепотiти?.. Тут Галочка не витримала й вибiгла в коридор до телефону:
— Це квартира Хижнякових? Покличте, будь ласка, Галочку, це я, Галочка Татарська. Галка, це ти? — закричала вона так, що з сусiднiх дверей виглянула Iнна Петрiвна i сердито зауважила:
— Скiльки разiв уже казали, щоб дiти не пiдходили до телефону!
Але Галочка заговорила швидко-швидко, мiцно схопивши обома руками трубку:
— Це ти винна, що я все розмовляю! Як я? А хто про кiшку почав? А хто про театр? Тепер я хотiла написати обiцянку, а ти однаково забалакаєш? Подивимося, хто перший! Що? Кажи голоснiше. Разом? Ну, так ти прийди, i ми вдвох напишемо! Швидше! Та нi, ще пiв на восьму! Ну, так швидше, а то я сама мовчатиму!
Через десять хвилин Галочка бiленька, ставши на пальчики i витягнувши руку, дзвонила тричi в квартиру Татарських, але втретє дзвоник не встиг пролунати, бо Галочка Татарська вже вiдчиняла дверi i тягла подругу в кiмнату до столу.
Вони ще трошки пошушукалися, посперечалися, але дiйшли згоди.
— Ти пиши, ти краще пишеш, — сказала Галочка чорненька, i Галочка бiленька, почуваючи всю вiдповiдальнiсть такоï справи, старанно почала виводити на бiлому аркушi паперу:
Хто кого перемовчить на всiх уроках i на читаннi, тому премiя, а хто перший забалакає — той програв..
Галочка Хижнякова.
Галочка Татарська
Олена Пилипiвна нiяк не може зрозумiти, в чiм справа — обидвi сороки мовчать на всiх уроках, як води в рот набрали.
От вона розповiдає, як живе верблюд у жаркiй пустелi. Галочцi чорненькiй дуже хочеться розповiсти, як вона каталася на верблюдi в зоопарку, але вона прикушує язичок i мовчить:
Нi, справдi, було б легше, коли б якийсь замочок висiв, а то — ну, сам язик балакати починає.
У вiкно видно — летить лiтак. Галочцi бiленькiй так хочеться розповiсти, що ÏÏ двоюрiдний брат — льотчик. Вона зиркає на сусiдку, але одвертається i мовчить. Ох, як важко мовчати!Ще на письмових уроках нiчого — там пишеш i вся захоплюєшся лiтерами або цифрами. А от коли читання...
Дуже важко було першi днi. А далi ще важче. Нарештi, субота — i останнiй урок.
Це був урок краснопису.
Галя i Галя старанно виводили лiтери. I раптом обидвi побачили у Курянчика на партi свiй папiрець з обiцянкою не розмовляти про своï справи на уроках. Але, крiм ïхньоï обiцянки, на папiрцi тепер ще намальовано було двi дiвчинки з довгими-довгими язиками i пiдписано було:
ДВI СОРОКИ.
— Подивись! Подивись! — прошепотiли разом обидвi Галки, подивилися одна на одну i обидвi... заплакали.
— Ти перша сказала!
— Нi, ти перша!
— Це через того вредного Курянчика! — вже голосно схлипували вони.
— Дiвчатка, що з вами? — пiдiйшла до них схвильована Олена Пилипiвна.
Дiвчата, перебиваючи одна одну, розповiли, в чому справа.
— Ну, заспокойтесь! — сказала Олена Пилипiвна. — Я справдi помiтила, що ви дуже добре стали сидiти, i писати без плям, i помилок менше робите. Ви обидвi виграли, — це вже Курянчик винний, що пiдвiв вас.
Курянчику було соромно, бо з дiвчаток нiхто не смiявся, а на нього дiти розсердилися.
Галочки йшли зi школи дуже веселi.
— Яку ж тобi премiю дати? — спитала Галочка бiленька.
— Яку хочеш, — скромно вiдповiла Галочка чорненька. — А тобi?
— I ти — яку хочеш.
— Знаєш, — сказала Галочка чорненька, — я тобi намалюю на пам'ять квiти для твого червоного куточка. Тобi ж моï подобаються!
— А я для твого Мишки виплету таку ж шапочку, як у моєï ляльки Радусi.
