Iз книги Внуки столiтнього запорожця ДО ЧИТАЧА
Категории
Оригинал
Чи виправдана назва цiєï книжки? Оповiдання й новелi, вмiщенi тут, складають мозаïку, а з неï виринає образ того, як час i оточення нас рiзьблять. Це ж усi цi новелки хоч i украïнськi, але американського походження. То чи справдi всi оцi персонажi, оселенi на сторiнках книжки,— внуки й правнуки запорожцiв, козацькоï нацiï, якою були нашi предки ще пару столiть тому?Такi роздуми й сумнiви опановують автора при наданнi назви всiй збiрцi. I яка вiдповiдь?
Так, на вiдмiну вiд тих, що стидаються своïх босих з-пiд солом'яноï стрiхи дiда-баби i не хочуть ïх мати, я горджуся ними i хочу мати дiда-запорожця, я пишаюся прадiдом-гайдамакою. Якби не було гайдамаки Грушiвського-Шевченка, не було б його внука Тараса; якби не було стодвадцятилiтнього дiда-запорожця Шепеля, не було б внукiв Якова 1 Зiни, iншими словами — пiдтвердження волевияву украïнського народу мати
свою хату, свою правду, i силу, i волю,— прагнення до самостiйного життя. Не було б — пiсля катастрофи 60 рокiв тому — великого iсходу у широкi свiти тридцять рокiв тому. Нас. I не було б нових паростей, якi прищепилися на новому грунтi, але й не забули, який ïхнiй корiнь.
Тому я думаю, що всi ми — внуки-правнуки тих запорожцiв, якi жили по сто двадцять рокiв. I тому я смiливо називаю цю збiрку
