Хлiбороб
Категории
1884р.
Оригинал
Я убогий родивсь, i в тi днi,Як вмирать доведеться менi,—
Тiльки горе, та стомленi руки,
Та ще серце, зотлiлеє з муки,
Я зложу у дубовiй трунi.
Не велике я поле зорав,
Та за плугом нiколи не спав.
Що робив, те робив я до краю,
I всю силу, що мав я i маю,
На роботу невпинную клав.
На тiм полi камiння було,
Поле все бур'яном заросло,
Зупинявся мiй плуг на тiм полi,
Та не кидав робить я нiколи,
А гострив свiй лемiш, чересло.
У годину, в негоду я там:
Без роботи погано рукам!
Нехай дощ i крiзь драну свитину
Сiче згорблену працею спину,
А спочинку собi я не дам!
Скiльки поту свого я пролив,
Скiльки сили я там положив!
Та дарма! Бо поорана нива
Нам давала багатiï жнива:
Я не дурно невтомно робив.
Такi жнива зазнав я не раз,
А тепер вже минувся мiй час,
Я вже чую: останнєє лiто
Бачу я золоте своє жито,
Бачу, ниви широкiï, вас.
Моï дiти зберуть урожай...
Усьому наступає свiй край,
Вiн прийшов i менi: в домовину
Я iду i навiки спочину,—
Моï ж дiти зберуть урожай.
Моï дiти — дочки i сини —
Усi вкупi зiбравшись, вони,
Як почнуть до обiду сiдати,
Будуть хлiб, що придбав я, ламати
I згадають мене у трунi.
I за те, що, працюючи, змiг
Згодувати i викохать ïх,
То про мене в ïх згадка не згине,
Пiсля мене ще довгi години
Моє дiло не вмре серед ïх.
Так, я вбогий родивсь, та в тi днi,
Як вмирать доведеться менi,
То не сором цi стомленi руки
I це серце, зотлiлеє з муки,
Положити в дубовiй трунi!..
