ДО Б. С-ГО
Категории
Оригинал
Прощай, коханий ляше-друже!Час розiстатись настає.
А як болить, як б'ється дуже
Вiд туги серденько моє.
Одно гадали ми з тобою,
Шукали одного шляху,
I от зiйшлись в тюрмi з собою,
Найшли недоленьку лиху.
Мир чарiвничоï омани
Пред нами птахом зник давно:
Неволя вiчна та кайдани -
То нам судилося одно.
Але ж i ту судьбу шалену
Не довелось дiлити нам:
Ти — за Байкал, а я — за Лену,-
Розтечемось по чужинам.
Хто зна: чи вернеться спромога
До працi стать за все святе,
А чи навiк тяжка дорога
Колючим терном заросте?
Отак-то, голубе мiй, ляше!
Тобi — рудник, менi — тайга...
Та не належить серце наше
До пут утисника-врага.
Вiддавна руки нам невiльнi,
Душi ж неволя не скує;
Єднають нас змагання спiльнi,-
Хто ïх хортами зацькує?
Не кривда п'яного магната,
Не заздрiсть жирного ксьондза, -
Нас порушає проти ката
Журби вселюдськоï сльоза.
В чаду скаженого прокляття
Потоком кров лили батьки;
Той час минув: ми рiднi браття,
Ми — нерозлучнi бояки.
За що ж? За те, щоб духом згоди
Все понялося мiж людьми,
Щоб нашi змученi народи
Так побраталися, як ми!
' До Б. С — го. Вiрш присвячений Бронiславу Сєрошевському — товаришевi П. Грабовського по засланню.
