Байда
Категории
1908р.
Оригинал
(iсторична поема)I
До великоï покари,На розпуттi при дорозi
Судять Байду яничари
В Золотiм Галатськiм Розi.
Суд скiнчився.— Хлопцi, гайда,—
Мовив сам Султан турецький,—
Люту смерть хай прийме Байда,
Князь-отаман Вишневецький.
Та й скатуйте розбишаку,
Щоб почула i забула
Украïна з переляку
I дорогу до Стамбула.
Хай почує вся отара
Гайдамакiв запорiзьких,
Що чекає й ïх та кара
На плацах золоторiзьких!
Смерть йому!— кати гукнули,
Змовчав Байда перед горем,
Тiльки iскри промайнули
В грiзнiм поглядi суворiм...
Тут взяли його наскоком
Яничари злiснi й грiзнi
Й почепили правим боком
Та на гак товстий залiзний.
II
— Гей, не гнись, могутня спино,Не зломись, моє ребро!
Ти прощай, прощай, Вкраïно,
Ти прощай, старий Днiпро!
Хай же турок не вчуває,
Як терплю я муки й глум...—
I старий козак спiває,
Розганяє бiль i сум,
Оддає вiн богу дяку,
Що досяг цього вiнця,
Що не знав нiколи ляку
За Вкраïну до кiнця.
До його тут кат нагнувся,
Щоб надати бiльше мук,
Байда хутко стрiпонувся,
I вхопив од турка лук,
I тремтячими руками
У Султана навдалу
Понад злiсними катами
Вiн пустив свою стрiлу.
Та пропав задармо замах,
Бо в очах марiла мла
I в руках в кривавих плямах
Поковзнулася стрiла!..
Через три днi вiн скiнчився,
Як дiйшов до серця крюк,
Та терплячим залишився
Аж до смертi серед мук.
А як турки прибирали
В яму з крюка мертвяка,
В ту сторiнку позирали.
Що вродила козака.
