Монахиня
Богдан Бойчук ()
У чорний шовк
старанно загорнула груди
i спiлiсть свого лона,
щоб перейти
холодно
крiзь життя:
не знаючи,
нi болю родження,
нi слiз,
в яких живуть
пiснi.
I тiльки кiнчиками бiлих пальцiв
просувала мертвi днi,
як вервицю,
i почуття, мов квiти, укладала
мiж жовтими листками
молитовника.
I до кiнця
вмивала руки
шепотом молитви,
щоб простягнути ïх,
пречистi,
по чашу, виповнену вщерть
спасiнням:
забувши
дати жебраковi,
щоб помоливсь за грiх
ïï нежитого життя.
