Моя земля нерукотворна
Вiра Артамонова ()
Моя земля нерукотворна
Вона в менi i я у нiй.
Вона i радужна, i чорна
В своïй коронi вогнянiй.
Вона погаснути не може,
Не гасне смiх i крик сови.
Благослови мене, о Боже...
На труд святий благослови...
Садити сад, орати ниву
З людьми вiтатися завжди,
I вiдчувати мить щасливу
В саду край тихоï води.
Коли хлiбами пахне днина,
Коли дзвенить дiвочий смiх,
Щоб не була та мить єдина,
Не лиш для мене, а й для всiх.
Щоб ми здолали чорне горе,
Щоб перейшли нужденнi днi,
Цвiте садок, хлюпоче море –
I наче радiсно менi.
