Знак лева
Богдан-Iгор Антонич ()
Умерлих квiтiв царство — спить пустиня
в пiску сорочцi золото-червонiй.
Малюк осот — рослинне чортовиння,
екстазу сонця й блискавок погонi.
Живi свiчки понад землi труною,
жорсткий бур'ян нараз кущем горючим.
Немов кущi розхиленi рукою,
розхиляться бездоннi вiри кручi.
I бачиш вiчнiсть — небо опалеве
i шум червоних полум'я потокiв.
З-за гiр столiть веде сузiр'я Лева,
цей знак монархiв, воïнiв, пророкiв.
Тьмянiє сонце в хмарi птахiв сизих,
його вiнчають лаври бурi, синi,
i грiм, мов пiдпис золотий у книзi,
триватиме на сторiнках пустинi.
Автограф грому в царськiй книзi Левiв,
написаний вiтрами з-пiд Синаю,
з узбiч гори, що шпиль пiскiв парчевий
вiнками божих блискавиць квiтчає.
Синайський вiтре, бий в вiдкритi карти!
Без тебе я порожнiй посуд форми.
Ввесь день над вiщим джерелом на вартi,
а нiч — мов бiблiя червона й чорна.
