Михайло Миколайович Петренко (1817-1862)

Михайло Петренко бiльш вiдомий як поет-романтик першої половини ХІХ столiття, але небагато хто знає, що вiн мав юридичну освiту й служив в установах, пiдпорядкованих Мiнiстерству юстицiї.
Поетична спадщина Михайла Петренка невелика, але його вiршi пам`ятають i сьогоднi на всiх континентах свiту, де є українська дiаспора. Деякi з вiршiв з часом стали народними пiснями [1].
Першi вiршi Михайла Петренка було надруковано в поетичнiй збiрцi «Снiпъ» (1841) [2], проте бiографiчнi данi поета з'явилися в лiтературi тiльки в 1848. В «Южном русском зборникѣ») видавець А. Метлинський подає коротку бiографiчну довiдку про Поета [3, с. 30]:
«Петренко, Михайло Николаевичъ, родился въ 1817 году, и, большею частiю, проживалъ и узналъ языкъ и бытъ народный въ городѣ Славянскѣ и его окрестностяхъ, Изюмскаго Уѣзда; окончилъ курсъ ученiя въ 1841 году въ Харьковском Университетѣ, и потомъ опредѣлился на службу по гражданскому вѣдомству…».
На жаль, документальних даних про слов’янський перiод життя Михайла Петренка та його батькiв виявлено небагато. Існує чимало бiографiчних описiв, якi надавалися в лiтературi на протязi бiльш нiж шiстидесяти рокiв, але вони побудованi лише на сумнiвних переказах та чутках, зiбраних про деяких людей з прiзвищем Петренко, якi мешкали в тi часи на Слов’янщинi, але не мали жодного вiдношення до роду Петренкiв [4, с. 175], представником якого є й Михайло Миколайович [5, с. 232-245].
На основi знайденого на полицях Сумського обласного архiву Формулярного списку повiтового стряпчого Михайла Миколайовича Петренка (1858 рiк) [6], а також iнших документiв з архiвiв України та Росiї, складено документально обгрунтовану бiгорафю Михайла Петренка.
Слiд нагадати, що вперше аналiтичний пiдхiд у вивченнi бiографiї Поета з’явився у Г. Нудьги (вступна стаття до книги «Два поети-романтики» (1960) [7, с. 34-48]. Автор пильно розглядає бiографiчнi довiдки про М. Петренка, що ранiше згадувалися в лiтературi, також аналiзує вiршi Поета, виявляючи iнформацiю, пов'язану з його бiографiєю.
Михайло Миколайович Петренко народився в Слобiдсько-Українськiй губернiї у 1817 роцi, проте, на сьогоднiшнiй день ще документально не доведено де саме вiн народився [8, с. 197-212]. Частенько в лiтературi можна зустрiти твердження, що вiн народився у Слов'янську, але це є результат невдалого прочитання деякими ентузiастами фрази першого бiографа Михайла Петренка – А. Метлинського (див. цитату вище), з якої нiяк не вiтiкає факт народження М. Петренка саме у Слов'янську [3, с. 30]. Те, що Михайло Миколайович деякий час проживав у Слов'янську, сумнiвiв не викликає, проте, питання про мiсце народження доки не вирiшене i не має документальних доказiв.
Документально вiдомо, що Михайло Петренко народився в сiм`ї губернського секретаря Миколи Дмитровича Петренка (1792 р. н.), який походив з дворян, мешкав у Слов`янську й служив в Слов`янськiй городовiй ратушi (остання службова посада – Секретар Ратушi).
В сiм`ї Миколи Дмитровича та його дружини Марфи Андрiйовни народжувалося принаймнi восьмеро дiтей. Окрiм старшого сина Михайла були Олексiй, Євграф, Ксенiя, Настасья, Марья, Єкатерина та Ульяна. Його дiти, на яких знайдено записи в церковних метричних книгах, народилися в Слов`янську.
Сукупнiсть поданих документальних фактiв дає пiдстави стверджувати, що скорiше за все Михайло Петренко народився в Слов`янську, хоча, конкретних документiв, якi мiстять таку iнформацiю, ще не знайдено.
Ще невiдомо де Михайло Петренко здобував початкову освiту, але, потiм, Михайло вчився в Харковi. Скорiше за все навчання проходило в Харкiвськiй гiмназiї [9], але документально це ще не доведено.
З 21 вересня 1837 року Михайло Петренко був зарахований до Імператорського Харкiвського унiверситету на юридичний факультет, про що вiдомо зi спискiв студентiв четвертого курсу юридичного факультету 1840-1841 навчального року.
Серед студентiв четвертого курсу пiд номером 25 (1841) значився «Петренко Михаилъ / Время вступленiя въ Университетъ – 21 Сен. 1837. / Из какого званiя – Об. оф. сынъ./ На какомъ содержанiи. – На собственномъ» [10].
У 1841 роцi вiн закiнчив повний курс наук в унiверситетi зi ступенем дiйсного студента, що свiдчило про закiнчення навчання без вiдзнаки.
Ще невiдомо коли й де почав писати вiршi Михайло Петренко, та коли й чому вiн припинив займатися поезiєю.
Скорiше за все, Михайло Петренко почав писати вiршi в студентськi роки. Вперше вiршi Михайла Петренка було надруковано в 1841-му в поетичному альманасi «Снiпъ» [2, с. 175-184], який видавався О. Корсуном. В збiрцi пiд загальною назвою «Думки» було надруковано декiлька вiршiв Поета: «Недоля» (Дивлюся на небо та й думку гадаю…), «Вечjрнjй дзвiнъ» (Якъ в сумерки вечjрнjй дзвjнъ…), «Смута» (Чого ты, козаче, чого ты, бурлаче…), «По небу блакитнjмъ очjма блукаю…», «Гей, Иване! Пора…» (два вiршi), «Брови» (Ой, бjда менj, бjда…) та «Туди мои очj, туди моя думка…».
Вiршi Михайла Петренка були доброзичливо прийнятi критикою, про що вiдомо, наприклад, з рецензiї Миколи Тихорського [11, с. 11-13], яка збереглася в лiтературi:
«…Теперь не видать вамъ, господа, поэзiи въ Петербургѣ; г. Петренко до безумiя влюбился въ Mademoiselle поэзiю; M-lle поэзiя очень неравнодушна къ M-r Петренко – слѣдственно они никогда не расстанутся… Думки поетъ не г. Петренко, а поэзiя; что я васъ не обманываю, извольте посмотрѣть – вотъ, напримеръ Недоля…».
В 1843 І. Бецький видав український лiтературний збiрник «Молодикъ», де було надруковано два вiршi М. Петренка: «Вечиръ» (Зхилившись на руку, дивлюся я…) та «Батькивска могила» (Покинувъ насъ и нашу матиръ…) [12, с. 101-102, 121-123].
Останнє прижиттєве видання вiршiв М. Петренка, вiдоме на сьогоднiшнiй день, вiдбулося в «Южном русском зборникѣ» (1848) [3, с. 29-60], де вони були об'єднанi в цикл «Думu та спiвu»: «Думu мои, думu мои…», «Небо» (Дuвлюся на небо, та й думку гадаю…) (пiд цiєю назвою об'єднанi три вiршi), «Весна» (Весна, весна, годuна мuла…), «Славьянск» (Ось, ось Славьянск! Моя родuна…) (пiд цiєю назвою об'єднанi чотири вiршi), «Тебе не стане в сuх мистах…», «Тудu мои очи, тудu моя думка…», «Як в сумеркu вечирний дзвин…», «Ой бида мени, бида…», «Мuнулuся мои ходu…», «Чого тu, козаче, чого тu, бурлаче…», «Іван кучерявuй» (У недиленьку раненько…) i «Недуг» (Ходе хвuля по Осколу…).
Нажаль, ще не знайдено, наприклад, драму «Панська любовъ», але, нещодавно, в фондах Росiйської державної бiблiотеки дослiдницею В. Шабановою було знайдено рукопис першої дiї (першi двi яви) драматичної думи Михайла Петренка «Найда», про яку нiхто нiколи не згадував в лiтературi.
Вiсiм сторiнок тексту, датованого 20-м сiчня 1845 року, пролежали на полицях архiву бiблiотеки багато десятилiть [8, с. 149-151].
Невiдомо де був Михайло Петренко деякий час пiсля закiнчення унiверситету, та чим в цей час займався, але з листування деяких його сучасникiв вiдомо, що, наприклад, в 1843 роцi вiн мешкав у Харковi й писав вiршi.
Так, П. Кореницький в листi до О. Корсуна (вiд 4-го вересня 1843) повiдомляв: «Петренковъ нашъ, кончаетъ уже свою драмму подъ заглавiемъ Паньска любовь, очень хорошую и занимательную пiэсу; также написалъ онъ еще Словьянскй писни и Сауръ могилу и самъ отъ себя хочетъ издать…» [13, с. 157-163].
Тiльки у липнi 1844 року Михайло Миколайович вступає до служби канцелярським чиновником в Харкiвськiй Палатi кримiнального суду.
Невдовзi Урядовим Сенатом його було затверджено у чинi губернського секретаря.
Просуваючись по службi, в листопадi 1846 Михайла Петренка було нагороджено чином колезького секретаря. В серпнi 1847-го року його було переведено у Вовчанський повiтовий суд на посаду секретаря.
З липня 1849 року Михайло Петренко займав посаду повiтового стряпчого (прокурора) при земському судi м. Лебедина (зараз Сумська обл.).
У сiчнi 1853-го Михайла Петренка було нагороджено чином титулярного радника за вислугу рокiв.
В 1856-му Михайла Миколайовича нагороджено бронзовою медаллю «В память войны 1853-1856 гг.». В лiтературi iнколи зустрiчається помилка що до участi Михайла Петренка в Кримськiй вiйнi, але слiд зазначити, що участi у вiйнi вiн не брав, про що йдеться в згаданому Формулярному списку (1858) [6].
Скорiше за все, у 1848 роцi Михайло Петренко одружився на дворянцi Аннi Євграфiвнi Миргородовiй. Подружжя мешкало в м. Лебединi й в них народжувалося восьмеро дiтей:
Микола (16 серпня 1849), Людмила (23 серпня 1851), Варвара (16 сiчня 1853), Марiя (23 сiчня 1855), Євграф (20 квiтня 1857), Єлiсавета (18 жовтня 1858), Любов (26 сiчня 1860) та Михайло (23 серпня 1861) [14, с. 117; Формулярний список за 1862].
Порiвняння формулярних спискiв за рiзнi роки дозволяє встановити, що всi дiти знаходилися при батьковi (тобто в Лебединi), а дочки Людмила та Варвара померли ще в дитинствi (до 1858 року).
Як вже згадувалося, Михайло Петренко служив повiтовим стряпчим при Лебединському земському судi з 1849 до кiнця 1862 року [14, с. 114-118].
Вiдомо, що губернськi прокурори, губернськi й повiтовi стряпчi здiйснювали нагляд за дотриманням встановленого порядку. Вони охороняли засади влади, боролися з хабарництвом, а також контролювали дотримання законнiстi по оподаткуванню населення та iнше [14, с. 131-132].
Земський суд, при якому служив Михайло Миколайович Петренко, знаходився в юрисдикцiї Мiнiстерства внутрiшнiх справ, проте повiтовий стряпчий пiдпорядковувався безпосередньо губернському прокуроровi та був штатною одиницею Мiнiстерства юстицiї [14, с. 133].
Прокурорська служба була серйозною та жодного вiдношення до романтики не мала. Може й цi обставини були пiдставою для завершення поетичної дiяльнiстi?
Про можливу зустрiч Михайла Петренка та Тараса Шевченка в Лебединi в червнi 1859 року й сьогоднi згадують деякi автори в своїх публiкацiях. Цiєю темою цiкавилися, наприклад, вiдомий журналiст з Лебедина Володимир Дудченко, та петербурзький дослiдник творчостi Т. Шевченка Петро Жур [16, с. 40].
Інформацiя про зустрiч двох поетiв потрапила навiть у Шевченкiвський словник [17, с. 102].
Є багато мiркувань вiдносно можливостi цiєї зустрiчi, але треба пам`ятати, що за станом на сьогоднiшнiй день, згадана зустрiч документального пiдтвердження не має.
Помер Михайло Петренко повiтовим стряпчим маючи чин колезького асесора 25 грудня 1862 у вiцi 45 рокiв. Вiдспiвували його в Миколаївськiй церквi м. Лебедина й поховали 27 грудня на «отведенном приходском кладбище» [18].
Лебединськi краєзнавцi та старожили говорять про поховання Михайла Петренка на кладовищi бiля Покрiвської церкви. Старожил В. П. Полянський навiть указував на три покинутi могили розташованi поруч, в однiй з котрих може бути похований Михайло Петренко. Може так воно й є, проте, встановлення мiсця поховання повiтового стряпчого потребує додаткових архiвних дослiджень, якi зараз i проводяться.
Невiдомi ще бiографiчнi факти та поетична спадщина Михайла Миколайовича Петренка дуже цiкавi для нащадкiв та дослiдникiв його творчостi. Велика робота в цьому напрямку проводиться в межах Проекту «Ідентифiкацiя Петренкiв». Результати пошукiв оприлюднюються в наукових журналах, газетних та журнальних статтях, а також на документальних сайтах, присвячених Михайлу Миколайовичу Петренку та роду, представником якого вiн є: .дивлюсьянанебо.com та .identificationofpetrenko.com.ua .
Перiодично поновлюється iнформацiя в статтi Петренко Михайло Миколайович в Вiкiпедiї (ps://uk.wikipedia.org/wiki/Петренко_Михайло_Миколайович).

Лiтература

1. Сайт, присвячений поету-романтику Михайлу Миколайовичу Петренку .дивлюсьянанебо.com
2. Снiпъ, украинскiй новорочникъ. — Х., 1841.
3. Южный русскiй зборникъ. — Х.,1848.
4. Олександр Петренко. «Михайло Миколайович Петренко. У пошуках бiографiчної iстини». // Донецький вiсник Наукового товариства iм. Шевченка. Т. 34 (Історiя. Фiлософiя). «Схiдний видавничий дiм». — Донецьк, 2012.
5. Олександр Петренко. «Слов'янцi про Слов'янський перiод життя Михайла Миколайовича Петренка або iсторiя банальної помилки». // Журнал «Краєзнавство», № 2(83). — К., 2013.
6. Формулярный списокъ о службѣ Лебединскаго Уѣзднаго Стряпчаго, Титулярнаго Совѣтника Михаила Николаевича Петренка. За 1858 годъ.
7. Г. Нудьга. Вступна стаття «Два поети-романтики» // «Вiктор Забiла, Михайло Петренко. Поезiї». — К., 1960.
8. Михайло Петренко: Життя i творчiсть (Художнi тексти, дослiдження, документи). — К.,2013.
9. Бiографическiй словарь бывшихъ питомцевъ Первой Харьковской гимназiи за истекшее столѣтiе съ 1805 по 1905 годъ. — Х., 1905.
10. «Списокъ студентовъ Императорскаго Харьковскаго Университета на 1840/41 академическiй годъ по юридическому факультету (IV курсъ)» http://dspace.univer.kharkov.ua/browse?type=dateissued
11. Николай Тихорскiй. Рецензiя на Украинскiй новорочникъ Снiп Александра Корсуна. // Маякъ, журналъ современнаго просвѣщенiя, искусства, и образованности. Том 5, кн. 9, глава 4. «В типографiи Конрада Вингебера». Санктпетербургъ, 1842.
12. Молодикъ на 1843 годъ. Часть вторая. — Х., 1843.
13. І. Айзеншток. "Листи Порфирiя Кореницького." // Науковий збiрник за рiк 1926. Т ХХІ. – К., 1926.
14. А. Е. Петренко. Идентификация Петренко. «Профi». — К., 2012.
15. Формулярный списокъ о службѣ Лебединскаго Уѣзднаго Стряпчаго Коллежскаго Секретаря Михаила Петренка. 1850 года Августа 25 дня.
16. П. Жур. Третья встреча (Хроника последней поездки Тараса Шевченка на Украину). «Художественная литература». – Ленинград, 1973.
17. Шевченкiвський словник. Т 2 – Київ, 1977.
18. Книга регистрации родившихся, бракосочетавшихся и умерших 1862–1872 (Николаевская церковь г. Лебедина, Харьковской губернии).
Олександр Є. Петренко
Проект «Ідентифiкацiя Петренкiв»
https://uk.wikipedia.org/wiki/Петренко_Олександр_Євграфович