МИКОЛА КУЛIШ

(1892
-1937)
Микола Гурович Кулiш народився 19 грудня 1892 р. у селi Чаплинцi Днiпровського
повiту Таврiйськоï губернiï (зараз
- Херсонська область) в бiднiй селянськiй сiм'ï. Закiнчив церковно-парафiяльну
школу. 1905 р. на зiбранi односельцями грошi продовжив навчання в Олешкiвському
мiському училищi, звiдки Кулiша неодноразово вiдраховували, як вiн писав в
автобiографiï, "за организацию кружков молодежи и непочтение к начальству". В
Олешках юнак почав писати: спочатку вiршi, фейлетони, епiграми, гострi статтi,
сатиричнi поеми, якi розмiщав в учнiвських часописах "Наша жизнь", "Колючка",
"Стрела", "Веселое язычество". За часiв навчання в Олешкiвському мiському училищi
Кулiш створив учнiвський драмгурток, в якому був i режисером, i актором, i
драматургом.
У 1908 р. Микола вступив до Олешкiвськоï прогiмназiï. Але заклад було
закрито, тому Кулiш поïхав на Кавказ, де склав екстерном екзамени на атестат
зрiлостi. У 1913 р. написав росiйською мовою п'єсу, що не збереглася до нашого
часу,
- комедiю "На рыбной ловле", яка стала основою для створення комедiï "Отак
загинув Гуска". М. Кулiш вступив на iсторико-фiлологiчний факультет Одеського
унiверситету у 1914 р., але з початком Першоï свiтовоï вiйни був
мобiлiзований на фронт, де зробив вiйськову кар'єру, дослужившись до поручика.
1915
-1917 pp. вiн провiв на передовiй. У 1917р. в армiйськiй газетi надрукував
своï вiршi на громадсько-полiтичнi теми. Одним з перших серед офiцерiв полку
перейшов на бiк революцiонерiв.
У 1919р. М. Кулiш сформував у Херсонi Днiпровський селянський полк, з яким воював
проти Денiкiна на боцi Червоноï армiï. Враження вiд цього перiоду
вiдбились у драматичнiй поемi "Патетична соната". Завершивши у 1921р. вiйськову
службу вiйськовим керiвником Херсонського та Днiпровського повiтових
вiйськкоматiв, М. Кулiш перейшов на цивiльну службу. Цього
року вiн був заарештований i помилково звинувачений у хабарництвi на посадi члена
лiкарськоï вiйськовоï комiсiï, але через кiлька днiв був звiльнений
з-пiд арешту. Пiсля цього завiдував Днiпропетровським вiддiлом народноï
освiти, редагував газету. Протягом 1921
-1922 pp. Вiн написав лiтературно-публiцистичний твiр "По весям и селам", де
вiдбив враження вiд побаченого в цей перiод, у 1922 р. переïхав до Одеси, де
працював iнспектором шкiл. В Одесi Кулiш став членом письменницькоï спiлки
"Гарт", захопився iдеями лiтературного угрупування М. Хвильового "Урбiно",
закiнчив п'єсу "97", яка зробила його знаменитим драматургом.
З 1925р. письменник жив у Харковi, тут вiн плiдно спiвпрацював з режисером театру
"Березiль" Лесем Курбасом, був обраний другим (пiсля М. Ялового) президентом
ВАПЛIТЕ
- найбiльшоï на той час лiтературноï органiзацiï, входив до складу
редколегiï провiдного часопису Украïни "Червоний шлях". За десятилiття
творчоï працi створив понад десять п'єс, якi принесли йому свiтову славу:
"97", "Мина Мазайло", "Народний Малахiй", "Патетична соната", "Маклена Граса", а
ще "Комуна в степах", "Прощай, село", "Вiчний бунт", "Хулiй Хурина", "Зона",
"Закут".
Щоб побачити, що вiдбувається в суспiльствi, у 1933р. драматург вирушив з Харкова
до рiдноï Херсонщини. Через два тижнi повернувся додому пригнiченим вiд
побаченого. У 1934 р. на першому Всесоюзному з'ïздi радянських письменникiв
за п'єси "Народний Малахiй", "Мина Мазайло", "Патетична соната" М. Кулiш був
звинувачений у буржуазному нацiоналiзмi. У1935 р. на похоронах друга I.
Днiпровського вiн був заарештований. Драматурга звинуватили в участi в
"контрреволюцiйнiй боротьбист -еькiй органiзацiï", яка нiбито ставила перед
собою мету повалити радянську владу в Украïнi.
Микола Кулiш розстрiляний 3 листопада 1937 р. на Соловках на вiдзначення 20-ï
рiчницi бiльшовицького жовтневого перевороту.
На початку творчого життя Кулiш не ставив перед собою великих i масштабних цiлей.
Проте досяг найбiльших вершин. Вiн був вiд природи щедро обдарованою особистiстю:
талановитим вiйськовим, громадським дiячем, редактором, публiцистом, дiячем
украïнськоï освiти, соцiальним педагогом, нарисовцем i прозаïком,
полемiстом, естетиком i теоретиком художньоï культури, лiтератури,
органiзатором лiтературного процесу в Украïнi. Але насамперед Микола Кулiш ;

- драматург, творчiсть якого вiдкрила новi напрямки в розвитку свiтового
драматичного мистецтва XX i XXI столiть.
Серед його драматичноï спадщини важливе мiсце посiдає комедiя "Мина
Мазайло". Розчарування М. Кулiша в радянськiй дiйсностi посилювалося зростаючою
гостротою нацiональноï проблеми. На зламi 20
- 30-х pp. уже було зрозумiло, що полiтика украïнiзацiï згортається.
Мiщанство радiло цьому, ставало войовничо-самовдов'оленим. Наприкiнцi 1928 р.
Кулiш написав комедiю "Мина Мазайло", темою якоï, за його ж словами, стало
"мiщанство i украïнiзацiя". Поява твору вiдразу ж стала подiєю
лiтературно-мистецького й духовного життя. Уже навеснi, в березнi та квiтнi 1929
року, комедiю було поставлено в багатьох театрах
- у Днiпропетровському театрi iм. Т. Г. Шевченка, Кур-басiвському "Березолi"
(Харкiв), театрi iменi Iвана Франка, яким керував Г. Юра (Киïв). Протягом
року п'єсу "Мина Мазайло" було надруковано. Спочатку в одному з найбiльш
самобутнiх i "європеïстських" украïнських видань кiнця 20-х рокiв XX
столiття
- гумористично-сатиричному альманасi "Лiтературний ярмарок" (шосте число за 1929
рiк), а пiзнiше, все у тому ж 1929р., п'єса вийшла в Харковi окремою книжкою.

Пiсля постановки й публiкацiï комедiя швидко одержала визнання.
Проблематика, художнi реалiï твору жваво обговорювалися у пресi, стали
предметом дискусiй, у процесi яких висловлювалося чимало високих i дуже високих
оцiнок. Так, масштабний естетик М. Хвильовий оцiнював комедiю "Мина Мазайло" як
"епохальне" для украïнськоï лiтератури художнє явище. А Остап Вишня
говорив про п'єсу як про "надзвичайноï краси рiч", рiвень же художньоï
довершеностi Кулïшевоï роботи у цiй комедiï вважав недосяжним не
тiльки для критики, але йдля колег-письменникiв, i вiдзначав: "Про автора не
говоритимемо: це вище за нас".
Комедiя "Мина Мазайло" вiдрiзняється оригiнальним сюжетом, в якому переплетено
культурно-соцiальний та родинно-iнтимний аспекти, мiстить галерею виразних
характерiв з iндивiдуалiзованим культурним i нацiональним свiтоглядом (Мина
Мазайло, Мокiй, Уля Розсохина, Баронова-Козино, тьотя Мотя, дядько Тарас),
насичена дотепними, пародiйними, карикатурними, фарсовими сценами. У творi
активно використано широкий дiапазон живоï i тому колоритноï мови, що
рельєфно вiдбиває специфiку духовних та нацiональних цiнностей основних
персонажiв. Образи Мини та Мокiя, тьотi Мотi та дядька Тараса з моменту
ïхньоï появи у творi одразу постають як духовнi антитези.

З перших же рядкiв твору ми дiзнаємось про конфлiкт у сiм'ï Мазайлiв: батько,
службовець тресту "Донвугiлля" Мина Мазайло, соромиться свого "малоросiйського"
походження, бачить причину всiх своïх негараздiв i нездiйснених мрiй у своєму
прiзвищi, тому бажає змiнити його на росiйське. Страждає Мина ще

й тому, що його син Мокiй вдарився в "украïнськi фантазiï", розкопав
навiть, що хтось iз його предкiв був Квачем,
- а цього Минi терпiти вже зовсiм несила; дочка Рина з матiр'ю прагнуть вплинути
на Мокiя та пiдтримати Мину. Розрахунок у Рини простий: подруга Уля зiграє
закохану
- Мокiй захопиться нею, а захопившись, вiн вiдiйде вiд "своïх
украïнських фантазiй", тодi батько оформить собйй родинi нове прiзвище

- вони не будуть соромитися старого, украïнського прiзвища, i конфлiктну
ситуацiю в родинi буде знято. Переполох, який учинився в родинi Мини Мазайла у
зв'язку з тим, що Мокiя вiдвiдав, як каже його батько, "дур украïнський",
втягує у свiй вир дедалi бiльше дискутантiв. З'являється щирий украïнець
дядько Тарас зi своïми категоричними судженнями i дискутує з Мокiєм, який
для нього
- "радянський украïнець", i особливо
- з Мотроною Розторгуєвою, яка спецiально приïхала з Курська, щоб "урятувати"
свого племiнника Мокiя вiд "украïнських фантазiй". Тьотя Мотя з Курська
змальована Кулiшем блискуче: перед нами
- живе втiлення великодержавноï пихи. Прикмети ïï
украïнофобства (вiд зневажливо-зверхнього тону до демагогiчноï
аргументацiï, наприклад, чого вартий хоча б такий аргумент: "этого не може
бути, потому шо этого не може буть нiкада") так точно схопленi М. Кулiшем, що й
нинi, слухаючи недоброзичливих до украïнськоï незалежностi людей, раз по
раз упiзнаєш у ïхнiх словах i манерах... синдром тiєï самоï
Кулiшевоï тьотi Мотi з Курська.
Отже, як бачимо, велику увагу в творi привертають реплiки й дiалоги персонажiв,
наприклад, коли Уля розiгрує з себе завзяту украïнофiлку. Вони дають
пiдстави узагальнювати, що "Мина Мазайло"
- фiлологiчно вишукана п'єса, в якiй не тiльки подається жива й колоритна
розмовна мова, але й вiдкривається невичерпне багатство украïнськоï
лексики та мовноï мелодiйностi. Цiлком вмотивованим постає той нюанс, що
краса й мелодiйнiсть украïнського слова розкривається у п'єсi Мокiєм, який
глибоко вiдчуває поетичнiсть рiдноï мови, ïï розмаïту
iнтонацiйну палiтру. Реплiки Мокiя є своєрiдною мiкролекцiєю для читачiв про
вiдтiнки й нюанси нацiонального слововжитку. Тому цю комедiю свого часу хтось iз
критикiв слiдом за самим Кулiшем i назвав "фiлологiчним водевiлем"

- малося на увазi, що суперечки ïï персонажiв точаться переважно навколо
украïнськоï мови, адже украïнiзацiя, що велася з 1923 p., як
рентгенiвське промiння, висвiтлила дражливiсть питання про те, наскiльки
украïнське -суспiльство готове бути Украïною.
Новаторство М. Кулiша-драматурга виявляється ще й у тому, що подiï твору
розвиваються за принципом "навпаки": наприклад, поведiнка Улi перестає бути грою
i переростає у глибокi iнтимнi почуття, бо iдеï Мокiя виявилися значно бiльш
дiєвими, нiж передбачала Рина. Комiчнiсть ситуацiï посилюється тим, iдо Рина
не вiдчуває цих змiн i хоче вiрити, що закохався тiльки Mокiй. За;логiкою
комiзму,, ïï. нетерпiння щодо якнайшвидшого втiлення свого плану тiльки
зростає, i вонаi, звертаючись до подруги, прохає ïï;: "Менi' здається,
що вiн закохався:.. Принаймнi, закохується. Тiльки ти, бога ради, поспiши, Улюню,
прискор цей процес, розумiєш? Треба щоб вiн взагалi: не украïнською мовою
мрiяв,, а тобою, золотко, твоïми очима, губами, бюстом тощо... Ну зроби так,
Улю, ну що, тобi стоïть?". Або несподiванiсть розв'язки, коля пiсля
довгоочiкуваноï змiни прiзвища Мокiй звiльняється з роботи. Як ми бачимо у
фiналi сцену побудовано, i це один iз найулюбленiших прийомiв
М. Кулiша, за принципом контрасту: прихильнiш*змiни прiзвища чекають на одну
iнформацiю, що ïï: прочитає Губа, а вiн вичитує ту, на яку вони не
розраховують. Утворюється несподiвана й шокова)для; певноï; групи персонажiв
ситуацiя. Мовчання Мин" Мазайла перегукується з "нiмою сценою" iз Гоголевого
"Ревiзора", що пiдкреслює i в'ïдлива реплiка дядька; Тараса. Мотив змiни
прiзвища, розпочатий у першiй: єцєнi: комедiï, проходить крiзь усе 4 сюжетне
поле й майстерно завершується: в останнiй сценi: п'єси. Трансформацiя гри
пов'язана в комедiï "Мина Мазайло" а трансформацiєю iнтонацiй. На початку та
в: кульмiнацiйнi моменти розгортання колiзiï "Рина
- Уля=
- Мокiй" драматург активно використовує комiчно-лукавi тони; й iнтонацiйнi
вiдтiнки. У завершальнi епiзоди цiєï лiнiï Кулiш; уводить iнтонацiï
мiнор-ностi. Iз жартiвливого розиграшу митець поступово створив нiжну й елегiйну
iсторiю про стосунки й: почуття двох молодих людей. Елемент гри персонажiв виконує
важливу роль у структурно-композицiйному каркасi: комедiï. Вiн є чинником
сюжетноï перспективи, дозволяє змiнювати й регулювати iнтонацiйно-ритмiчну
напругу, висвiтлювати духовнi; контури персонажiв:, змальовувати дiйових осiб у
непередбаченому й несподiваному розвитку, загострювати конфлiктну динамiку. Гра
виступає одним: з основних, художнiх прийомiв:, на яких побудовано рiзноманiтнi
аспекти Кулiшевоï комедiï: "Мина Мазайло". А фiнал iнтимноï фабули
в п'єсi має ще й фiлософський пiдтекст: любов: може розпочатися з гри, проте гра
навряд;чи стане вищою за кохання. Нахил до фiлософiчностi
- ще одна вiдмiнна якiсть КулiшевогО' драматургiчного мислення, що з особливого
виразнiстю вiдчувається у "Народному Малахiєвi", "Патетичнiй; сонатi", "Вiчному
бунтi", "Макленi IГрасi". Бути художником для; Миколи Кулiша означало бути
творцем: духовних доль, особистiсних почуттiв, iнтелектуальних сюжетiв та:
iнтонацiйних колiзiй.
Отже, "Мина Мазайло"
- це комедiя, де висвiтлюються рiзнi аспекти такого явища, як украïнiзацiя.
Але це є лише найпершим, найочевиднiшим враженням вiд п'єси, враженням,
побудованим за "принципом айсбергу", бо "Мина Мазайло"
- це ще й фiлософський твiр про трагiкомедiйнiсть життя, про комедiйний трагiзм
людських доль, про широкий спектр безпосереднiх i непростих людських характерiв,
про вiчну силу кохання. Мав рацiю Лесь Танюк, коли зазначав: "Глядач прочитував
Кулiшевий гротеск як полiтичну сатиру на мiщанство в цiлому, на фiлiстерство
(тобто обивательську вiдсталiсть) як на духовне явище, як уïдливу критику
будь-якоï нацiональноï упередженостi й зверхностi
- вiд "хатнього" украïнського нацiоналiзму до великоросiйського шовiнiзму".
Автор поставив у п'єсi важливе для Украïни питання: бути чи не бути
украïнськiй нацiï? Тому немає нiчого дивного, що для тогочасноï
влади цей твiр виявився небезпечним, i як наслiдок
- вiн був заборонений, а сам драматург
- звинувачений у буржуазному нацiоналiзмi i страчений.
ОСНОВНI ТВОРИРИ:
Драма "97", трагiкомедiй "Отак загинув Гуска", "Мина Мазайло"; "Народний
Малахiй", "Патетична соната", "Маклена Граса".
ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА:
1. Застеба М. Про Миколу Кулiша i п'єсу "97" // Украïнська мова i лiтература
в школi.
- 1993.
- - 7.
2. Кузякiна М. Ув'язнений за суворою iзоляцiєю... // Киïв.

- 1993.
- - 7.
3. Семенюк С.Ф. Микола Кулiш i становлення украïнськоï драматургiï
радянськоï доби,
- %., 1991.
4. Толобородько Я. Микола Кулiш: сучасний погляд.
- X., 2004.
5. Микола Кулiш //Усе для школи. Украïнська лiтература: програмнi тексти,
iлюстрацiï, пояснення, завдання, тексти: 11 кл.
- К., Львiв, 2001.