IВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ

(1845 - 1907)
Народився Iван Карпович Тобiлевич 29 вересня 1845р. в с. Арсенiвка поблизу Єлисаветграда; батько його походив iз старовинного зубожiлого дворянського роду й працював прикажчиком помiщицького маєтку, а мати була простою селянкою. Освiту, до якоï так тягнувся хлопець, довелося через матерiальну скруту обмежити чотирикласним училищем i з чотирнадцяти рокiв заробляти на прожиття. Майже два десятилiття забрала в I. Тобiлевича служба в рiзних канцелярiях - вiд писарчука до секретаря мiського полiцейського управлiння.
Перебуваючи в Єлисаветградi (1865 - 1884), Тобiлевич знайомиться з творами Руссо, Дiдро, Вольтера, Герцена, з економiчними трактатами Бокля, Мiлля, разом iз своïм другом М. Кропивницьким читає захiдноєвропейських письменникiв, фiлософiв, соцiологiв. Переведений трохи бiльш як на рiк до Херсона, вiн познайомився з колишнiм учасником Кирило-Мефодiïвського товариства i товаришем Т. Шевченка Д. П. Пильчиковим, пiд впливом якого прочитав Їбагато корисних книжок з iсторiï народiв, з класичноï лiтератури, серед якоï Шекспiр i Островський зайняли перше мiсце
Ї.
1863р. у Бобринцi на Єлисаветградщинi утворився драматичний гурток, одним з найактивнiших учасникiв якого був I. Тобiлевич. Вiн грав рiзнi ролi у п'єсах Котляревського, Квiтки-Основ'яненка, Кухаренка, Гоголя, Островського. В єлисаветградському гуртку Тобiлевич був i керiвником, i режисером, i актором, беручи участь у створеннi вистав за п'єсами Островського, Гоголя, Грибоєдова, Мольера, Шiллера.
Демократичнi переконання Тобiлевича закономiрно привели його до участi в органiзацiï (разом з П. I. Михалевичем) таємного гуртка, на засiданнях якого вивчали працi М. Чернишевського, Ф. Лассаля, Д. Мiлля, К. Маркса та Ф. Енгельса. З метою популяризацiï революцiйно-демократичноï та народницькоï лiтератури у гуртку планувалось перекласти украïнською мовою ряд творiв росiйськоï белетристики - Г. Успенського, Ф. Решетникова, Ф. Нефедова, М. Наумова, О. Левiтова, М. Златовратського та iн., пiдготувати загальний нарис полiтичноï економiï за М. Чернишевським. У цiй роботi найактивнiшу участь брав Тобiлевич.
До першого етапу лiтературноï творчостi Тобiлевича належить оповiдання ЇНовобранець
- (написане 1881р., опублiковане1889р. пiд псевдонiмом Гнат Карий). У ньому йдеться про тяжку долю селянськоï родини, яка з величезними зусиллями вибивається iз злиднiв i, здається, могла б уже зрештою досягнути якогось добробуту, коли б не втручання державноï машини.
Наскiльки щiльно в життi Тобiлевича поєднувалась творча й громадсько-полiтична дiяльнiсть, свiдчить той факт, що й оповiдання ЇНовобранець
Ї, i першу свою драму ЇБурлака
- (
ЇЧабан
Ї, 1883) вiн подавав на обговорення нелегального гуртка. Завершувати ЇБурлаку
Ї, як i ЇХто винен?
- (
ЇБезталанна
Ї), драматурговi довелось уже в Новочеркаську, куди його було вислано у травнi 1884р. за участь у дiяльностi гуртка та за допомогу полiтичним Їзлочинцям
Ї. Щоб заробити на прожиття, пiднаглядний Тобiлевич працював пiдручним коваля, а згодом вiдкрив палiтурну майстерню.
У 1886р. в Херсонi було видано перший ЇЗбiрник драматичних творiв
- I. Карпенка-Карого, до якого увiйшли драми ЇБондарiвна
- i ЇХто винен?
- та комедiя ЇРозумний i дурень
Ї, а в 1887р. опублiковано ЇНаймичку
Ї. Але ïх майже не купували, бо публiка не була привчена читати п'єси.
П'єси, створенi Карпенком-Карим протягом майже п'ятнадцяти рокiв, вiдбивають еволюцiю явища, яке видозмiнювалось буквально на очах. Його персонажам - Михайловi Михайловичу (
ЇБурлака
Ї), Окуню (
ЇРозумний i дурень
Ї, 1885), Цокулю (
ЇНаймичка
Ї, 1885), Калитцi (
ЇСто тисяч
Ї, 1890), Пузиревi (
ЇХазяïн
Ї, 1900) - притаманне не просто збiльшення економiчних масштабiв ïх дiяльностi, ïх здирства, воно ще яскравiше виявляє ïх людську дрiбнiсть, а то й нiкчемнiсть, духовну порожнечу. Дещо осторонь ïх стоïть Мартин Боруля, який домагається дворянського звання. Сатиричне зерно комедiï ЇМартин Боруля
- (1886) пов'язане вже не iз засобами збагачення чи привласнення того, що належить iншим, а з прагненням сiльськоï буржуазiï до полiтично-правовоï рiвностi з дворянством.
Двi останнi гiркi комедiï - ЇСуєта
- (1903) i ЇЖитейське море
- (1904; визначена автором як Їпротяг
Ї, тобто продовження, ЇСуєти
Ї) - драматург назвав Їсценами
Ї, наче визнаючи приналежнiсть ïх до європейськоï новоï драми. Так, у ЇСуєтi
- вiдсутнiй головний герой, i п'єса являє ряд сцен, покликаних характеризувати спосiб життя й мислення заможного селянина та його дорослих дiтей, якi представляють рiзнi соцiальнi шари суспiльства (хлiбороб, учитель, дрiбнi службовцi).
Навеснi 1887р. I. Карпенковi-Карому було дозволено повернутися на Украïну, але ще до кiнця 1888р. вiн перебував на хуторi ЇНадiя
- (тепер заповiдник у Кiровоградськiй областi) пiд гласним наглядом полiцiï (негласний нагляд було знято з нього 12 березня 1903р.). Дiставши громадянськi права, Карпенко-Карий приєднався до новоï театральноï трупи, створеноï його братом П. Саксаганським, у якiй до кiнця життя працював активно й напружено як артист, режисер, драматург. У 1897р. вiн складає ЇЗаписку до з'ïзду сценiчних дiячiв
Ї, де з болем пише про безправне становище украïнського театру, про цензурнi та iншi урядовi утиски.
Написане Карпенком-Карим протягом 90-х рр. на сучасну тематику виявляє прагнення дати народовi Їпьесы серьезные, моральные, нравоисправительные, исторические
Ї. З повчальною метою створена побутова комедiя ЇСудженоï конем не об'ïдеш
- (переробка з Еркмана-Шатрiана, 1892), в соцiально-побутовiй драмi ЇБатькова казка
- (1892) також очевидна моралiзаторська тенденцiя, пiдкреслена другою ïï назвою - ЇГрiх i покаяння
Ї. Певним дидактизмом позначена драма ЇПонад Днiпром
- (1897).
На матерiалi iсторичного минулого, осмислення якого, за переконанням I. Карпенка-Карого, покликане збагатити украïнську драматургiю, написано п'єси ЇБондарiвна
- (1884), ЇПаливода XVIII столiття
- (1893; пiдготовчим етапом було створення у 1884р. п'єси ЇЗ Iвана пан, а з пана Iван
Ї), ЇЧумаки
- (1897), ЇЛиха iскра поле спалить i сама щезне
- (1896), ЇСава Чалий
- (1899), ЇГандзя
- (1902).
Твори Карпенка-Карого ЇЛиха iскра поле спалить i сама щезне
- (1896) та ЇГандзя
- (1902) були спробами на фольклорному матерiалi, присвяченому давньому минулому, вийти до фiлософських узагальнень про долю Украïни й подати ïх у цiкавiй сценiчнiй формi.
Трагедiï Карпенка-Карого ЇСава Чалий
Ї, так само створенiй на основi народноï iсторичноï пiснi, притаманнi глибокий психологiзм, точна й переконлива вмотивованiсть дiй та вчинкiв героïв. I. Карпенко-Карий помер пiсля тяжкоï хвороби 15 вересня 1907р. у Берлiнi, куди ïздив на лiкування; поховано його на хуторi ЇНадiя
Ї.
Драматургiя I. Карпенка-Карого своєрiдно пiдсумувала майже столiтнiй розвиток украïнськоï драматургiï, пiднявши ïï на новий рiвень. Вражаючи тематичним i жанровим багатством, вона у своïй цiлiсностi являє собою рiзноманiтну картину життя Украïни протягом столiть. В художнiй розробцi iсторичного чи фольклорного матерiалу далекого минулого досить вiдчутним є зв'язок з тогочасними життєвими проблемами Твори Карпенка-Карого багатьма своïми елементами входять в iдейно-естетичний контекст новоï європейськоï драми.