Цiкаво!

Майже всi козацькi старшини за часiв Богдана Хмельницького були
освiченими людьми. Вихованцi європейських унiверситетiв i
колегiумiв працювали в державних, судових, гетьманських, полкових,
сотенних канцелярiях, були вони i серед простих сiчовикiв. Наприклад,
Станiслав Морозовицький на початку 17 столiття закiнчив Падуанський
унiверситет, Максим Кривонiс, можливо, студiював у Лейденi, а родич
гетьмана Iван Хмельницький навчався у Кенiгсберзькому унiверситетi.
Богдан Хмельницький брав шлюб тричi. Його першою дружиною i матiрю всiх
дiтей гетьма на була Ганна Сомкiвна донька багатого переяславського
купця. Ганна передчасно помер ла. Другий шлюб на початку 1649 року зв
язав Хмельницького з колишньою жiнкою його ворога Чаплинського Мотроною,
найбiльшим кохан ням у життi гетьмана. За пiдозрою у зрадi в травнi 1651
року ïï було страчено сином батьки Хмеля Тимошем. Улiтку 1651
року гетьман одружився втретє з корсунською мiщанкою Ганною
Золотаренкiвною. Ця розумна та прониклива жiнка стала радницею Хмель
ницького та розпорядником сiмейного скарбу. Ганна надовго пережила
чоловiка; у 1671 роцi вона постриглася в черницi Києво-Печерського
жiночого монастиря, узявши у чернецтвi ïм я Анастасiя. Великий
гетьман мав двох синiв i чотирьох дочок, але ïх долi склалися так,
що шляхетний рiд Хмельницьких згас ще до кiнця 17 столiття. 25 серпня
1657 року Богдан Хмельницький був похований у мiстi Суботовi, в
Iллiнськiй церквi, яку вiн сам i збудував. Вона мала стати родовою
усипальницею Хмельницьких. Але пiсля смертi забальзамоване тiло гетьмана
зникло, i досi невiдомо, де саме воно є. Iснує двi
версiï цiєï подiï польська й украïнська. За
польською версiєю воєвода Стефан Чарнецький 1664 року напав
на Суботiв, викопав домовину з тiлом гетьмана, спалив i попiл вистрiчив
iз гармати. Украïнський варiант це припущення повнiстю
вiдкидає: мовляв, тiчо Богдана було перепохова- но вiрнiш Лаврiном
Капустою, щоб не допусти ти над ним нiякоï наруги. Нове мiсце
поховання Iллiнська церква. Суботiв знало дуже обмежене коло осiб, якi в
ходi козаць ких вiйн загинули. Припускають, що ймовiрним мiсцем
перепоховання праху великого гетьмана могла бути Семидубова гора у с.
Iвкiвцi, що неподалiк Суботова, але доказiв цьому поки що немає.
Пiдписаний обома сторонами текст Переяславськоï угоди, за якою
Украïна та Московiя заключили вiйськово-полiтичний союз, так i не
вдалося знайти в архiвах. Росiйськi та украïнськi iсторики досi
сперечаються про ïï змiст, спираючись на чернетки угоди.
Дiйснiсть же була такою: козаки привезли до Москви проект договору, за
яким Украïна вiддавалася пiд протекторат Москви зi збереженням
основних прав i вiчьностей Вiйська Запорозько го тобто фактично зi
збереженням основ державноï самостiйностi. Московське посоль ство ж
одразу пiсля Переяславськоï Ради почало збирати по украïнських
мiстах i мiстечках письмовi заприсягання на вiрнiсть московському
царевi. Часто-густо це робилося по кабаках, за дрiбнi грошi. За
ïхнiм ствердженням, заприсяг- лися майже 123 тисячi осiб, що, на
погляд московiтiв, давало право царю перетворити краïну на частину
росiйських володiнь. У той же час вiдмовилася вiд присяги значна частина
старшини, зокрема Iван Богун, Осип Глух, Iван Сiрко, Михайло Ханенко,
Брацлавський, Уман ський та Кропивнянський полки, а у Полтавсь кому
полку царських представникiв до того ж пригостили киями. Не присягнули
також уся Запорожська Сiч, ряд мiст, зокрема, Чорнобиль, а також
украïнське духовенство на чолi з ми трополитом Сильвестром Косiвим,
видатним церковним дiячем.