Оксана Забужко. Польовi дослiдження з украiнського сексу
страница №2
... й джентльмени, поляга¤ в тому, що в життiпiддослiдно§ то був перший укра§нський мужчина. Направду - перший.
Перший готовий - кого не треба було вчити укра§нсько§ мови, тябричити
йому на побачення, виключно аби розширити спiльний внутрiшнiй простiр
порозумiння, книжку за книжкою з власно§ бiблiотеки (Липинський, блiн,
Грушевський, i про Горську вiн також не чув, анi про Свiтличного, за ним
були зовсiм iншi шiстдесятi, добре, я тобi завтра принесу!), а в часi
любосного воркотання мимобiжно згадавши "Не захист мрiй - блаженний дiм..,"
тут-таки запускатися в пiвгодинний коментар про життя i творчiсть автора -
це, зна¤ш, був у тридцятi такий поет на Захiднiй Укра§нi, - i отак, хай йому
грець, все життя! - професiйна укра§нiзаторка, наче ще по одному органу §м
усiм нарощу¤ш, коли-небудь наша незалежна, чи радше ще-не-вмерла, якщо до
того часу не вмре, мала б запровадити якусь спецвiдзнаку - за кiлькiсть
укра§нiзованих койкомiсць, ти б §м загаратала список тобою навернених! - а
то був перший мужчина з твого свiту, перший, з ким обмiнювалося не просто
словами, а зараз усi¤ю бездоннiстю мерехких, колодязним зблиском пiдсвiчених
тайникiв, тими словами вiдслонених, i тому говорилося легко, як диха¤ться й
сниться, i тому пилося розмову смажно висушеними вустами, i впивалося все
запаморочливiше, о, ця нiколи не знана сповна свобода бути собою, ця гра,
нарештi, в чотири руки по всiй клавiатурi, натхненнiсть iмпровiзацi§,
скiльки iскристо§, смiхотливо§ енергi§ вивiльня¤ться, коли кожна нота -
iронiчний натяк, вiдтiнок, дотеп, доторк - умент резону¤, пiдхоплена
спiврозмовцем, кульбiт у повiтрi, просто вiд надмiру сили, жартiвливе
колiнце - ближче: можна? i от уже - двозначнiше, ризикованiше, i от уже -
впритул, i от уже, заглушивши мотор (бо ти таки сiла, врештi-решт, у ту його
машину - пiсля вiдвiвин майстернi, пiсля того, як угледiла навiч, хто вiн),
- навальний перехiд на iншу мову: губами, язиком, руками, - i ти,
вiдхиляючись зi стогоном: "По§хали до тебе... В майстерню..." , - мова рiзко
скоротила ваш шлях назустрiч одне одному: ти впiзнала: свiй, в усьому -
свiй, одно§ породи звiрюки! - i в нiй же, в мовi, було все, чого нiколи
потiм не було мiж вами в лiжку.
"Gosh, if he only weren't such а damned good
painter!12" - казала ти,
сидячи в барi "У Крiстофера" на Портер-сквер, ти випила натще два келихи
каберне-совiньйон, i тебе трошки розпружило - вперше за тi кембрiджськi
мiсяцi, запаморочливо легким, дерзновенним пiдняттям, ой випила - вихилила,
сама себе похвалила, ех жаль, нема з ким заспiвати, -Лiса i Дейв слухали, як
малята рiздвяну казку, забувши хрумтiти чiпсами, Slavic
charm13, ось як це в них
назива¤ться, - ти любила той бар, глуху пляшкову зелень декору, яка наводила
на гадку про ломбернi столики, так само як i низькi свiтла, що вiдсувають
лиця у притемок, i чоловiкiв, скупчених при шинквасi за спогляданням
бейсбольного матчу, i гул голосiв, i нiч за далекими вiкнами, §§ густий
коричневий вар, в якому плавляться жовтi цукати лiхтарень , - все нараз, бо
тiльки так i да¤ться увiйти в свiт чужого: приймаючи все нараз, усiма
змислами, i ти це вмiла, ти просто втомилася, за всi роки бездомних блукань,
любити свiт самотою - проходити анонiмною й нерозпiзнаною через сутенiючi
аеровокзали, ресторани й бари з теплими вогнями, морськi узбережжя з
надбiгаючим шелестом прибою по рiнi, вранiшнi готелi з кавою в холлi, -
"Where are you from?" - "Ukraine", - "Where is
that?"14 - ти втомилась не
бути в цьому свiтi, втомилась волiкти додому в зубах спрагло виссанi з нього
згустки краси й радiсно лементувати: "Адiть, дивiться!" - але вдома, в тво§й
бiднiй забембанiй кра§нi - кра§нi урядовцiв в обвислих штанях i всiяних
лупою пiджаках, оплилих письменникiв, зугарних читати лиш одною мовою, та й
з того вмiння нестак-то вжиткуючих, i бистрооких, жучкуватих бiзнесовцiв iз
навичками колишнiх комсомольських секретарiв, - все воно якось нi до чого не
крiпилося, провисало непритокмане й ото хiба тiльки до виливу жовчi дрочило,
сво¤ю туманною, зашифрованою в незнайомих iменнях i реалiях недосяжнiстю,
натоптуваних домашнiх самоукiв (чомусь незмiнно - на куцих, жокейськи
вивернутих ногах: порода така, чи що?), закваснiлих де-небудь в обласнiй
публiчнiй бiблiотецi iменi Грьомiна в час, коли ти мала нахабство (чи може,
дурне щастя, думалось §м?) вештатися по Гарвардськiй "Вайденер" i де там ще,
- ти втомилась нероздiленiстю св любовi до свiту, i в тому чоловiковi -
щойно опинившись у нього в майстернi, станувши (в окулярах з товстими
скельцями) перед розвернутими лицем, одне за одним, полотнами, що
громадилися вздовж стiн, назбируючи порохи, - ти блискавично вгадала свiй
¤диний, кругло-довершений шанс на несамотнiсть ото§ любовi, - саме тому, що
вiн був such а damned good
painter15, - але вже це Лiсi
з Дейвом годi було розтлумачити, ти й не намагалася, Лiса вражено всмiхалася
сво§м неправдоподiбно яскравим, схожим на збудженого коралового молюска
ротом, i очi §й волого блищали: What а
story!16 О так, страшенно
романтична love story - з пожежами й автокатастрофами (бо ту славнозвiсну
машину вiн одно§ ночi взяв та й розгепав, казав, на друзки), iз та¤мничим
зникненням протаонiста й вiд'§здом геро§нi за океан, з купою вiршiв i
картин, а головне - з цим постiйним, непередаваним наскрiзним вiдчуттям,
якому, власне, ти й улягла: вiдчуттям, що все можливо: той чоловiк грав без
правил, точнiше, грав за власними, як правдивий кантiвський енiй, в його
силовому полi пробуксовувала будь-яка передбачувана логiка подiй, так що був
вiн сам собi the land of
opportunities17, i що вже
там серед тих opportunities не ча§лося вготованим на майбутн¤ - смерть в
черговiй з ряду автокатастрофi (нi, Господи, нi, тiльки не це!) а чи
трiумфальний прохiд по свiтових музеях, - наплювати, дарма, аби тiльки
виламатися, вимачкуватися з колi§ - з ото§ вiковiчно§ вкра§нсько§
приреченостi на небуття.
Це окрема тема, ледi й джентльмени, панi й панове, перепрошую, якщо
забираю вам забагато часу, менi нелегко про все це говорити, до того ж я
дiйсно тяжко недужа, мо¤ зацьковане, виголоднiле, а коли не бавитися
евфемiзмами, так i просто звалтоване тiло третiй мiсяць невгава¤ в
дрiбненькому нутряному дрожi, особливо жаскому - до млостi! - внизу живота,
де повсякчас чую давучий битливий живчик, i коли розчепiрюю пальцi, то вони
негайно починають жити самостiйним життям, ворушачись кожен зосiбна, нiби
натягненi на порiзненi, в незгiдних ритмах посмикуванi ниточки, я вже мовчу
про бубнявi, як у пiдлiтка, рожевi прищi, котрими зацвiтають обличчя i
плечi, i нема на те ради, - горопашне тiло ще живе, воно кача¤ права, воно
доходить з елементарно§ сексуально§ голодухи, воно б, може, й оклигало, i
заплигало зайчиком, якби його всмак трахнули, але, на жаль, цю проблему не
так легко розв'язати, надто коли ти сама-одна в чужiй кра§нi й чужому мiстi,
в порожнiй квартирi, де телефон озива¤ться хiба на те, щоб запропонувати
тобi - рiдкiсна нагода, тiльки на цьому тижнi! - ко-ло-саль-ну знижку на
передплату мiсцево§ газети, i звiдки вигрiба¤шся тричi на тиждень - до
унiверситету, де пiвдюжини охайних, взутих у бiлi шкарпетки й кросовки,
чистенько вмитих i дезодорованих американських дiтлахiв iз здоровими, аж
вогкими шкiрою й зубами, водячи за тобою, як манджа¤ш туди-сюди по
аудиторi§, поглядами акварiумних рибок, щось там - один Бiг вiда¤, що! -
тихенько шкробають собi в зошити, поки ти, сама себе накручуючи (ну бо треба
ж якось протриматись годину з чвертю!), палко тлумачиш §м, що не було! не
було в Гоголя, такого, який вiн був, натодi iншого вибору, окрiм як писати
по-росiйськи! хоч плач, хоч гопки скачи - не було! (i в тебе - також нема¤,
окрiм як писати по-укра§нськи, хоч це i ¤, либонь, найяловiше насьогоднi
заняття пiд сонцем, бо навiть якби ти, якимось дивом, устругнула в цiй мовi
що-небудь лпосильнее "Фауста" Гете", як висловлювався один знаний в iсторi§
лiтературний критик, то воно просто провакувалось би по бiблiотеках
нечитане, мов невилюблена жiнка, скiлькись там десяткiв рокiв, аж доки
почало б вихолодати, - бо нерозкуштованi, невживанi, непiдживлюванi енергi¤ю
зустрiчно§ думки тексти помалу-малу вихолодають, ще й як! - якщо тiльки
потiк читацько§ уваги вчасно не пiдхоплю¤ й не виносить §х на поверхню,
каменем iдуть на дно й криються нездирним зимним лепом, як тво§ нерозпроданi
книжки, що пилюжаться десь удома по книгарнях, таке сталося майже з цiлою
укра§нською лiтературою, можна на пальцях вилiчити - не авторiв навiть, а
поодинчi твори, яким пощастило, - з отерпом у пучках i сльозами в очу ти
читала надiсланий тобi тут, в Америцi, переклад "Лiсово§ пiснi",
авторизовану версiю, призначену для бродвейсько§ сцени, кайфувала, як
наркоман, од §§ прискореного жагучого вiддиху: живе! живе, не пропало, через
сiмдесят лiт, на iншому континентi, в iншiй мовi - скажи ж ти, випливло! -
розумi¤ться, що iншого - писати по-росiйськи чи по-англiйськи, на перший же
твiй вiрш, видрукуваний англiйською, i то в цiлком малопомiтному журналi,
екстатично вiдгукнулось, звiдкiлясь трохи чи не з Канзасу, якесь там "Тhe
Review of Literary Journals", це ж треба, i Макмiллан збира¤ться включити
його до антологi§ свiтово§ жiночо§ поезi§ ХХ-го столiття, "You are а superb
poet"18, - кажуть тобi
тутешнi видавцi (зволiкаючи, проте, з книжкою), спасибi, я знаю, тим гiрше
для мене, - але в тебе нема вибору, золотце, не тому, що не зумiла б змiнити
мову, - пречудово зумiла б, якби трохи помарудитись, - а тому, що заклято
тебе - на вiрнiсть мертвим, усiм тим, хто так само несогiрше мiг би писати -
по-росiйськи, по-польськи, дехто й по-нiмецьки, i жити зовсiм iнше життя, а
натомiсть шпурляв себе, як дрова, в догоряюче багаття укра§нсько§, i нi фiа
з того не поставало, крiм понiвечених доль i нечитаних книжок, а однак
сьогоднi ¤ ти, котра через усiх тих людей переступити - негодна, негодна i
все, iскорки §хньо§ присутностi нема-нема та й укидаються в повсякденному,
навзагал геть спопiлавiлому буттi, i оце й ¤ твоя родина, родове тво¤ древо,
аристократко забацана, прошу пробачення за непризво§то довгий вiдступ, ледi
й джентльмени, тим бiльше, що до нашо§ теми вiн, властиво, не тичеться).
Ледi й джентльмени, жаль за власним, з дня на день марнованим тiлом - це
почуття, знайоме хiба ГУЛАГiвським в'язням: вечорами у ваннi я розглядаю
перед дзеркалом (начепивши совинi окуляри, тi самi, з товстими скельцями,
так що вигляд маю достолиха кумедний) сво§ груди, досi такi незмiнно
кулясто-пружнi, визивно насторченi пипками врiзнобiч ("Это ж надо, - казав
колись, нестак i давно, один недоукра§нiзований мною мужчина, - наверно,
четвертый размер, а как держится!"): цi¤§ осенi вони вперше охляли,
недвозначно посунулися долi, наводячи на гадку про перестояне сире тiсто, i
взялись якимись вiдворотними плямками, схожими на пiментнi, а вершечки
щодалi, то бiльше нагадують потемнiлу шкiрку зморщеного персика, - той
чоловiк був з тих, хто взагалi кепсько уявля¤, що робити з жiночими грудьми,
окрiм хiба як ущипнути крiзь одежу, але справа, звiсно, не в ньому, - це
було гарне тiло, здорове, розумне й житт¤радiсне, i, слiд вiддати йому
належне, воно збiса довго трималось, тiльки з тим чоловiком зворохобилось
одразу, але я прикрикнула на нього, грубо й нецеремонно, а воно противилось,
скiмлило якимись хронiчними застудами, опухлими залозками й лихоманковими
висипками, "ослаблення iмунiтету", казали лiкарi, а я виборсувалася з
постелi, заклеювала висипки пластирем i, палена гарячкою, летiла на вокзал,
по§зд, гримочучи по стиках рейок, мчав мене крiзь нiч у мiсто, звiдки мовчав
той чоловiк, розгепавши на друзки свою дорогоцiнну машину, в нiч аварi§ менi
приснилося, начеб йому §§ вкрали, i вiршi, несвiдомi яви, але, сво§м
звича¤м, сновидно-видющi, напливали, як у туманi крайобраз за вiкном: "Тодi
ще мав упасти снiг. /
Ще осiнь пахла корвалолом, /
I авта, збившися з дорiг, /
По гаражах зiпали кволо", - я досить довго чинила насильство над сво§м
тiлом, воно мусить мати на мене кривду, чи, по-тутешньому, grudge, а тепер,
заднiм числом, незгурт i можу для нього зробити, - хiба вимучувати щоранку
безцiльними присiданнями, пiсля яких обманом стужавiлi стегна ниють забутим
солодким стогоном, та ще тупо, як на працю, волочити його вечорами до
басейну, де мене вже знають: заповита в пiстрявий тюрбан
негритянка-дженiторша, що вида¤ на входi ключi од
lockers'iв19, слiпучо
спалаху¤ навстрiч зубним блiцем: "You're pretty faithful to that swimming,
huh?20" - Боже, яка вона
мила, м'яка й ласкава, як вода в басейнi, од першого-лiпшого щирого слова я
зараз ладна розревтися з мiсця, мов зацьковане вовченя-пiдлiток, ладна §сти
з кожно§ руки, хоч би й цi¤§ простягнено§, довiрливо розкрито§ - рожевою
наготою назверх - долонi з золотим ключиком на червоному капроновому
шнурочку, в яку, хапаючись, оповiдаю, що мушу, дослiвно мушу сюди вчащати,
що лиш так i рятуюся од депресi§ - Велико§ Американсько§ Депресi§, на яку
стражда¤, зда¤ться, сiмдесят вiдсоткiв тутешнього населення, бiгають до
психiатрiв, ковтають "Prosac", кожна нацiя божеволi¤ по-сво¤му, i мою
депресiю, котра насправдi ма¤ iншу назву, я, хоч-не-хоч, уже наломилася
перекладати зрозумiлою §м мовою: broken relationship, до того ж straight
after the divorce, до того ж sexually
traumatic21, а далi вже все
за пiдручниками з психiатрi§: fear of intimacy, fear of frigidity, suicidal
moods22 - словом, класичний
випадок, навiть до психiатра вдаватися не варт, i моя благословенна
негритянка, така розлого-тiлиста за тiсною стойкою, розкiшно й тепло,
по-коров'ячому ситна, Велика Мати, нiжне, парне мукання й шорсткий язик, -
кива¤ з мудрим, порозумiлим усмiхом: "I've been there, - каже вона, - with
the father of my kids"23, -
он як, вона розлучена, single
parent24 з двома малюками -
i такi ж чудовi малюки, меншому невдовзi два рочки, коли ¤ дiти, воно легше
- i тяжче, i легше ("А тепер, - казав той чоловiк, трiумфально свiтячись над
нею в темрявi спiтнiлим хлопчиком, - ось тепер ти завагiтнi¤ш: я просто в
тебе кiнчив!"- "Нi, - смiялась вона - тихенько, щоб не розхлюпати наллято§ в
не§ по вiнця нiжностi, - нi, серденько, сьогоднi - нi" - а проте це, либонь,
i була, з першо§ ночi, головна зача¤на думка, пiдводна течiя то§ любовi:
синочок, Данилко, потайки визначила вона, - вкритий лоскотливим курчачим
пушком чолопок, жаб'ячи скорченi нiжки, крихiтнi пуп'янки пальчикiв, ай,
Боже ж мiй! - у снах вона жадiбно тулила його до грудей: якiр, що утриму¤
при життю, той, без якого ми, дiвоньки, на цiй землi неповноправнi,
"непрописанi": не слово, чи бодай лiтера, в текстi, а випадкова капка на
берегах, - а вiршi тимчасом глухо бубонiли самi до себе, розпадаючись
рiзноголосям: "Зимно менi, коханий. /
- Накинь пальто кожушане. /
- Сумно менi, коханий. /
- До працi берись, моя панi. /
- Ах, щось воно все менi лiньки... /
- Бо треба б тобi дитинки. /
- Страшно, коханий, з нею /
Стати навiк тво¤ю", - не згадувати, лiпше не згадувати!), - "Everybody
seems to have been there"25,
- завважую, з вiдчуттям хвилево вiдсунутого тягаря прилучаючи себе бодай до
якогось ряду, спiльноти: join the
club!26 - о так, статечно
кива¤ моя негритянка, every woman has been
there27, - i, з лукавим
жiноцьким прижмуром: може, якраз тут, у басейнi, когось i зустрiнеш? Тут
впору розреготатися - бодай тому, що цi¤§ осенi, через силу волочачи сво¤
нещасне, пригноблене тiло вулицями чужого мiста, ти вперше спiзнала
самопочуття невидимки - не вiдразу навiть i втямила, в чiм рiч, а втямивши,
почала чiпко придивлятися: атож, так i ¤ - зустрiчнi мужчини ковзали по тобi
байдужливими, незрячими поглядами, як по неживому предмету, i навiть в
автобусi, зближаючись, пiдiпхана тлумом, на ризиковану вiдстань до
ч褧-небудь крижасто§ спини з хокейною емблемою, ти не вловлювала того
блискавичного, промельком, тварного iмпульсу, - скинутись, озирнутись, - що
то вмика¤ться в них вiдрухово, просто на запах жiнки, але не тiльки:
насправдi-бо вони - може, хiба крiм зекiв та солдатiв, пошизiлих од
абстиненцi§ бiдак, - вiдзиваються не так на жiнку, як на жодним приладам не
пiддатнi, купно наведенi на цю жiнку частоти всiх iнших мужських домагань,
котрi в цiй хвилi облягають §§ (а мене якраз у цiй хвилi не облягають!)
густо наелектризованою еротичною хмарою - недарма кажуть, що засватана дiвка
всiм подоба¤ться: ось це i заводить §х по-справжньому, змушу¤ пашiти од
ярости роздутими нiздрями й бити в землю копитом од нетерплячки - дух
суперництва, хiть перемагати, виклик на герць, нечутний звук бойово§ сурми,
що колива¤ повiтря, ненастанна потреба доводити власну зверхнiсть над усiма
iншими, дарма що нiколи не баченими: "Ти менi скажи - тобi з чоловiком добре
було?" - "Дуже!" - рубонула зопалу щиро, як ляпаса вiдважила, - аж скулився:
ну бо сил уже неставало вивертати себе через горло, примилятися, глитаючи
обиду за обидою, та безецно, мов шльондра за плату, демонструвати, який то
вiн, хай йому абищо, кльовий ("Безстидниця, цицьки вивалила!" - зився, мов
ужалений, в останнiх днях спiвжиття, застукавши §§ напiвголою, злостячись
сам на себе - що все ще, попри всякий глузд, мiг хотiти цю жiнку, з якою нi
чорта не виходило, опрiч вза¤много мордування, ляк обценьками стисло", - а
от не треба було з вiдмичкою: плигонувши пiд ковдру о третiй над раном,
колошкати, перевертати на спину, дiловито всаджувати пальчика, куди не
просять, так я й сама себе можу потiшити, ба нi, лiпше можу, нiжнiше, тiло
боронилося поза мо¤ю власною волею, ая, в тiлi, невiдь-звiдки вгнiжджений,
розростався - страх, так безмисно пущений мною повз увагу: воно чуло за цим
чоловiком щось, чого не чула я, - сама тимчасом перетворюючись на ягу, на
каструючу мееру з лещатами в лонi: а зась не зна¤ш! - i отут-то й починався
рев защемленого самця: "Та ти зна¤ш, скiльки в мене жiнок було!" - а плювати
я хтiла на тво§х жiнок, скiльки б §х у тебе не було, менi - не залежить,
менi не перемагати треба, а - любити, любити, розумi¤ш ти?! - так що в
наготi §§, слiд визнати йому рацiю, справдi було безстидство: то була нагота
зумисна й образлива, та, котрою не спокуша¤ться, а демонстру¤ться зневагу -
можу стригти при тобi нiгтi на ногах, голити литки, залишати по собi ванну
несполiсканою, в прилиплих до стiнок темних завитках волоскiв, пiдмиватись,
мастурбувати - тiльки ж не так, о, не так, як це бува¤, коли кожна,
щонайдрiбнiша об'ява тiлесно§ свободи iншого прийма¤ться як дарунок, як ще
один самоцвiтний знак довiри i з мiсця збурю¤ в тобi гарячу хвилю вдячно§
нiжностi, не так, як було мiж нами вдома, в тi днi, коли ми стоконилися по
випадкових пристановиськах, лiзли в листопадову нiч через вiкно чужо§ дачi,
де стояла семиградусна студiнь, потемки пили, щоб зiгрiтись, коньяк, не
скидаючи пальт, i я хухала на тво§ шорсткi, закоцюблi руки, i ховала §х собi
пiд светра, бо там було найтеплiше, i ти смiявся й плакав, задихався, не
ймучи вiри: "Це ти? Невже це ти?", та осiнь була осiнню ключiв, зроду-звiку
я, позбавлена власного дому, не тягала в сумочцi й по кишенях стiльки
позичених ключiв нараз - здавалось, бряжчу ними на бiгу, мов ярмарковий
коник, притягуючи до себе всi погляди, i, як i коника, вiд того хiба
поривало весело заiржати, i коли ти в чужiй хатi грiв воду менi на купiль у
двох здоровенних баняках, витягав опiвночi вiдро з невидимо§, лиш плюскотом
вгадно§ для мене криницi серед двору, а я стовбичила в дверях у халатику на
голе тiло, не вiдчуваючи холоду, i потiм, защiпнувшись у ваннi, вгледiла в
мильничцi ще вогке пiсля тебе мило, примоцьоване, тво§м звича¤м, шпетненько,
сторцом - щоб стiкало, а мо¤ завжди лежало плазом i квасилося в калюжцi, i я
дивилась на те мило й була така по-дурному щаслива, як бувало тiльки в
дитинствi, бо тiльки там i був у мене дiм, я втомилася, любий, о, як я
втомилася, ¤дине, чого менi тодi хотiлось, - щоб ти був поруч i намилював
мене, але ти замкнув мене в тiй хатi на ключ, а сам погнав машину кудись у
нiч по харчi - ай, йолки-палки, та хрiн з ними, з харчами, чоловiче, скiльки
того життя, скiльки то§ любовi, щоб акуратненько краяти §§ ножиком на
снiданок i вечерю!). "Скiльки разiв ти любив?" - "Три, - рахував, примкнувши
повiки, - це четвертий", - "Щось забагато, як на одне життя, - аж три великi
кохання..." - "Чого зараз - великi? - смiявся очима, й вона вiдтавала
усмiхом йому назустрiч: - Може ж, якраз i мишачi - невеличкi такi?" - хто
видав таке говорити на свою любов, навiть якщо затоптана, навiть якщо
минула, i пере§хала тебе навпiл, як ваговоз пса на дорозi, як мене, тодi
взимку - перелiт через Атлантику: до п'ято§ ранку, до самого таксi в
аеропорт я чекала - дзвiнка, якщо не одвiрного (тисячу разiв, до виснаження,
прокручений уявою кадр: вiдчиняю дверi - i на порозi сто§ш ти, ледве
стримуючи ввiгнутими кутиками вуст несамовито-радiсне свiтло, що рветься з
лиця назовнi: нарештi, ах ти Господи, ну роздягайся, ну як же можна було
так, ах ти, бiдо одна ходиш, ну що сталося, а я так перемучилася, думала, з
ума зiйду!), - то бодай телефонного дзвiнка, слова, голосу, - кiнчика нитки,
за який ухопившись, потягла б розмотуватись за собою з континента на
континент, невже? - верещало мо¤ ошпарене розпачем нутро, невже?! - таксi
вивалило мене в замет перед входом до зали мiжнародних рейсiв, який
порожнiй, як мертво - мов крематорiй - освiтлений Бориспiль о п'ятiй ранку,
станцiя Чортiв Тупик, головнi повiтрянi ворота кра§ни, хха! - кра§ни,
безнадiйно неприналежно§ до нервово§ мережi, що рясно оповива¤ планету, що
стугонить день i нiч, перепомповуючи через гiгантськi анлi§ портiв, i
вокзалiв, i митниць метушливi потоки збуджених людських нейронiв,
Шерем¤ть¤во, Кеннедi, Бен Гурiон, i де тiльки мене не носило, хай це все
марнота марнот, хай утома духа й тiла, зате - рух, зате - вовчий гiн за
життям, вискаливши зуби: ось-ось дожену, вчеплюся в загривок! - а в
Борисполi на одчайдушно лункий, наче крик у пустому домi, звук мо§х пiдборiв
з-пiд стiн пiднiмались, поверх неоковирно наскиртованих бебехiв,
розфокусованi соннi лиця, помалу розпростуючи риси, як потривоженi нiчнi
тварини: мов тут вони й мешкали, ¤врейськi посiмейства у вiчному чеканнi, аж
розхилиться брама кордону й можна буде шаснути в шпарину, i ото так
проводжала мене моя кра§на, кра§на, в яку я, пiсля всього, - вернуся, авжеж,
i дарма мо§ добросердi американцi радять менi податися на ще якусь
стипендiю, запевняючи, що маю добрi шанси, я вернуся, я поповзу доздихувати,
як поранений пес, залиганий повiдком нiкому не знано§ мови, а ви згадайте
про мене в "The Review of Literary Journals", еге ж, i ще моя позаторiшня
стаття про укра§нську лiтературу в "PartisanаReview" була не зовсiм дурна,
§§ помiтили, на не§ - овва! - вiдгукнулось "Times Literary Supplement", але
в головну думку ви, братцi, однак не в'§хали, вона здавалась вам кумедною, i
не бiльше: що укра§нський вибiр - це вибiр мiж небуттям i буттям, яке
вбива¤, i цiла лiтература наша горопашна - лиш зойк приваленого балкою в
обрушенiм землетрусом домi: я тут! я ще живий! - та ба, рятувальнi команди
щось довго дляються, а самому - як його викопа¤шся? Живою на мить вiдчула
себе у Франкфуртi, при пересадцi: наскочивши, з розгону слiпого простування
коридором, на двох поставлених правцем прикордонникiв, двох однаково рудих
гевалiв-нiмчурак в однаковому просянистому, геть i по руках, ластовиннi,
котрi, iз здоровою молодечою цiкавiстю §§ розглядаючи й весело
перегарикуючись мiж собою по-сво¤му, перевiрили §й паспорт, спитали на
зачiпку, дистильованою мiжнародною англiйською, куди летить, - до Бостона?
о, там зараз холодно, найсуворiша зима за сто рокiв! - "I
know"28, вiдказала, завчено
черкнувши усмiхом, як пiдмоклим сiрником, i, в цьому пiдiгрiвi звiриною,
чисто тiлесною снагою, якою од них вiйнуло, вперше на вiку вловила в собi
цiлком невичитаний, безконтрольний порив ламати руки: не народнопiсенний
зворот, нi! - ой ломи, ломи бiлi рученьки до ¤диного пальця, та не знайдеш
ти, ой дiвчинонько, над козака коханця, - а щонайбезпосереднiша, нездоланна
фiзична хiть випручати цим надсадним жестом ще живе тiло iз тiсного панциря
муки, що обложив звiдусюди давучим тягарем: Миколо, Миколо, писала йому
перегодом iз Кембрiджа на безвiсть, на "до запитання", бо бiльше не було
куди, - що ж ти чиниш, любов моя? Навiщо ж ти оберта¤ш на смерть те, що
могло б бути таким безумно яскравим - життям, горiнням, парним польотом
навза¤м зчеплених зiрок крiзь fin-de-siecle'iвську тьму? Блiн, от би тепер
перечитати ту писанину - од самого стилю, либонь, уреготатись можна! - на
медицинi! на медицинi треба б вивчати курс укра§нського романтизму, на
психiатричних вiддiленнях! "Листи повернеш", - розпоряднулася наостанцi,
шорстко й дiловито, - не те щоб §й справдi так уже баглося мати тi листи, що
було - вiдгуло, фi з ними, а от вивiльнити з-пiд нього всi рештки себе, в
яких iще знати кволе посiпування живця, свербiло, i то дуже, - а вiн з мiсця
замкнувся, виставивши насторч оте сво¤ небезпечно розвинене, куди там
псевдомужнiм голлiвудiвським сперматозаврам, пiдборiддя: "I не подумаю. Це -
мо¤", - тво¤, голубе мiй, iно те, що намалював, i не треба себе дурити: в що
сам не провалю¤шся - на безбач, з головою, - нiколи тво§м не стане. Спиши
слова, дозволяю, чого ж. А, i ще одне, мало не забула: от тим-то й кохання
тво§ - мишачi виходять: невеличкi такi.
"Слухай, - казала наостанцi, несмiливо простягаючи до нього голос, як
ото з гнiтючо§ нiчно§ мовчанки - руку пiд ковдрою, коли лежав поруч,
зача¤ний без сну: - а може, ти мене просто - й не любив?". Бо тодi справдi
було б простiше: легше. Але вiн повертав до не§ надтрiснуте гiрким усмiхом
обличчя - Господи, яку болiсну, невтоленну спрагу зроджував колись у нiй цей
профiль: мовби, добу не пивши, дивилася на помiщений за товстим склом,
запiтнiлий од зимна гранчак з водою, i от, iно скло й зосталося, - дивився
очима хворо§ тварини: "Вже знов почина¤ш нагружати?" . Прости. Любив, я
знаю, - любив, як умiв: в собi, а не з себе, i менi перепадали, таки ж як
мишцi - окрушинами пiд стiл, - тiльки промiнний од захвату погляд, що часом
проривався коротким, скупим пригортанням, ледь не сором'язливим,
грубувато-хлоп'яцьким тицянням кудись у шию: "Кльова ти чувiха!", та ще
спалахи непiдробного щастя на мiй вид, навiть коли впадала з вулицi,
заскочивши його при полотнi, а це було - що бурнути вiдро води на сонного:
сахався вiд полотна дико, як схарапуджений жеребець, гакнувши нажахано, з
мiсця скрутнувшись пригинцем в оборонну стiйку: зараз зацiдить! - i вже
наступно§ митi - впiзнав! - оскирене лице одмiнялось, спалахувало, роблячись
таким, як тодi, вночi, - i як тодi, коли знiмав з вiтрово§ шиби ще цiлого
автомобiля мо§ прилiпленi записки, бо я частила ними, мов у лихоманцi, в
ритмi зубовного дробу, розкидала §х повсюди, хапливо заслiджувала ними його
простiр, жовтенькi метеликовi аркушики, довге летюче письмо, як розповита за
вiтром коса: тримай мене, о тримай мiцнiше, не вiдпускай мене в небо! - i
тримав, i носив по кишенях куртки пук схожих на осiнн¤ листя записок,
декотрi, головнiшi, вклеював у мо§ книжки (перший автограф був - при перших
вiдвiдинах майстернi: пiдписалася, вже передчуваючи неминучий зудар двох
зустрiчних лавин: "щиро скорена", - i майже зразу потому прийшли й першi
"вiд нього" вiршi, бо вiршi - вони, повторюю ще раз, в разi хто не встиг
собi занотувати, - завжди вiд когось, хай би той хтось про те нi сном, нi
духом: "Бiльше, нiж брат, бо вiтчизна i дiм. /
(Руки голоднi, i губи голоднi). /
Жоден з нас двох не помер молодим /
Тiльки на те, щоб зустрiтись сьогоднi": "Зна¤ш, - патякала, ох як же
легкомисно, раз уночi, - а не треба нам одружуватись!" - "Чого?" - закляк,
як струмом ударений, посеред кухнi з недонесеною до плити туркою в руках:
золотко мо¤, хлопчик настрашений! - "А - давай лiпше побрата¤мось", -
веселилася цiлим серцем з його переполоху, i вiн шумно перевiв дух: жарт, ну
розумi¤ться, жарт! - а побраталися ми, мiж iншим, давно, задовго до того, як
стрiлися, бо це до тебе, серце, авжеж до тебе гналися з мене, задихаючись,
крiзь роки надсадно зжужмано§ молодостi непорозумiло-темнi рядки - нiколи не
давала в друк! - у яких нема-нема та й вигулькував назверх якийсь, пiдводним
нуртом винесений "брат-чорнокнижник", котрого зроду ж не мала: мала -
друзiв, коханцiв-закоханцiв, чудесно-пружно пiдкидний, хоч у багатьох мiсцях
i дзюравий, батут поспiльного захоплення: кльова чувiха, еге ж! - мала мужа,
який навчив приймати й шанувати - вклоняюсь доземно, без дурникiв! - любов
правдиву, ту, що роститься роками й робиться рiвновелика життю, - а за всiм
тим глухо клекотало в кровi, грiзно обiцяючи збутись: "Брате мiй,
чорнокнижник, /
Де ти тепер ¤си? /
Судитимуть нас без знижок /
На те, що "такi часи": /
Не цi-от, в чорних сутанах, /
Не кат iз лезом рудим - /
Судитимуть тi, що настануть, /
Коли розвi¤ться дим. /
Проб'ються травинки гострi /
Крiзь мертвi, отверзтi роти, /
В мо§ обгорiлi костi /
Сядуть грати чорти, /
I мiсце м страти /
Парканом крутим обнесуть. /
Який тодi нас, мiй брате, /
Чека¤ посмертний суд?" Цiкаве питання, нi? Тож бо й воно. I от,
"бiльше, нiж брат", - це i ¤ "брат-чорнокнижник": мала б зразу впiзнати, та
що там мулитись, i впiзнала зразу - щойно забачивши той його цикл iз
вiдьмами: зеленоликi, мовби при мiсяцi, але в розповнi дня, бо на вохрi, на
золотi, пiсенним "вербовим колом", чи радше кривим танцем, розгорнутi,
плавко так, полотно за полотном, - простоволосi жiнки в додiльних бiлих
сорочках, змахи рук, сухий трiск волосся (з мого також не раз сипалися
iскри, як чесалася!) - що вони роблять, чи село од чуми об'орюють? Нi, щось
темнiше, ризиковнiше, i мета неясна - дзюрить, стiкаючи в миску,
менструальна кров, б'¤ться пiвень пiд пахвою, нi, так далеко я нiколи не
забиралася: впритул, бувало, пiдступалась, але зараз же й бокувала,
забоявшись божевiлля, що десь там ухкало в тьмi по-совиному, а цей хлоп
копав там, де й я, i, ¤диний з усiх, робив це, ах хол¤ра, - аж слину крiзь
стятi зуби всичала з захвату! - лiпше за мене: глибше, потужнiше, та йолки,
просто безстрашнiше: навпрошки, на всенький обсяг ритмiчного - полотно за
полотном, як систола-дiастола, - дихання, плив у потоцi, до якого я
доскакувала - проривами, виносячи в зубах по одненькому вiршу, Боже, який це
клас, коли бачиш когось дужчого за себе! - "Пане Миколо, що тут ма¤ться на
увазi? - дзявонiла, завчено-мокро сковзаючись на шиплячих, проте все ж таки,
"из уважения к объекту", з укра§нсько§ не злазячи, за§жджа, як i ти,
ки§вська iскуство¤дка з натренованою манерою раз у раз закладати пальчиками,
дiйсно гарними, космики за вушко - жодна мистецька збiганка без них, рибок,
не обходиться, надто там, де пахне артистично блядськими мужиками,
роздратовано думала ти, бо тебе вже зачепило, тобi вже праглось його
неподiльно§ уваги, тiльки ж не цвiкати йому в очi з цею дурочкою навзаводи:
- Якийсь народний, е-е, обряд? Повiр'я?" Вiн стримано кивав - i тим нiби
вступав з тобою у змову; "А який саме?" - "Про це не можна говорити", -
вiдказував поважно: так, саме так, братiку, не можна, це тайна, твоя i моя,
- печать на вуста, як сухий цiлунок: замкнути, мовчок, мовчок).
"Бачиш, - показував §й, у перших тижнях спiвжиття - нова кра§на, новий
континент, тепер усе буде по-новому, з чисто§ сторiнки, еге ж, - чи не
першого нового, не "з запасникiв", шкiца, туш-перо: - дивись, манюня, це -
любов". Любов виглядала так: "манюня", цебто досить умовна гола кобiта,
лежала на постелi ("Безстидниця, цицьки вивалила!", але то настало вже
потiм...) i грала на скрипочку ("Це що, - видихнула з сардонiчним смiшком:
вночi знову було боляче, а йому хоч би хни, - метафора мастурбацi§?" - "Може
бути, - згодився безтурботно, пустивши проз вуха §§ на§зд: надто
зосереджений був на шкiцевi: - це з одно§ польсько§ пiсеньки, я колись
почув, запам'ятав собi"); низ живота §й цнотливо затуляв розпластаний, густо
заштрихований котик - ну, з котиком усе було ясно, котиком був вiн сам ("Ось
тут ти й попалась! - зблиснув очима ледь не зловтiшно, почувши, що вона за
схiдним гороскопом - Миша: - Тому що я - Кiт!" - гм, з котами в не§
складалось не вельми, взагалi-то вона волiла собак, нiколи не пропускала
нагоди поплескати мiж вухами навiть шолудивому приблудi, але тодi - тодi
заполонило дивним, обезвладнюючим щемом вже-оприсутнено§ небезпеки, i це
було сумно й солодко: попалась, кiнець, що ж тепер, не втечеш уже, - тiльки
на шкiц дивлячись, подумала, внутрiшньо здригнувшись: а що, як котик,
вигнувши спинку, раптом вiзьме та вгородить туди пазурi?..); в ногах лiжка
стояв вазоник з чимось крислатим, на крислатому сидiла птичка з обручкою в
дзьобi ("От при§ду - окрутимось!" - образливо-весело горлав у трубку, коли
вона таки зумiла додзвонитись - по тiй страшнiй кембрiджськiй зимi, як
повiльно, з тижня на тиждень вимерзала, вмерзала в непролазнi снiги,
витiкаючи з не§, наче пасока з умiло прохромленого тiла, §§ любов, аж
скупчилася в останнiй вогненнiй точцi: тiльки б вiн був живий! - i,
потрапивши-таки, через океан, через гирилицю спiльних знайомих, нанипати
якийсь контактний номер, i почувши знайомий голос, що воркотiв безсоромним
задоволенням: "Шалено радий чути вас, панi", - вибухла, як фурiя, трохи не
матом - а вiн, виявля¤ться, був черговий раз розбився, акурат перед §§
вiд'§здом, звалився вночi зi сходiв на купу брухту, поламав ребра, досi
ходить у корсетi, ой блiн! - затулила рота долонею, зблиском згадавши свiй,
фiзiологiчно якийсь тяжко вiдразний, сон: мовби трима¤ в руках його гiпсове
погруддя, котре страхiтливо ворушить губами, та що ж це таке, справдi!
добре, буде тобi, чувак, виклик до Америки, буде стипендiя, виставка в
Нью-Йорку, музика - жiнки - шампанське, все буде, - лиш оте "окрутимось"
порнуло, наче, наглим звиском, соло на пилцi серед оперово§ увертюри: не те,
не те - не тi слова!).Скрипочка, котик, вазоник, птичка, обручка - "це в них
любов", i шкiц, здалось §й, таки випромiнював, хай i млявенько, дещицю
якого-не-якого тепла (в остаточному виглядi, на полотнi, написаному вже по
розривi, воно цiлком звiтрилось - постiль iз жiнкою опинилася в ядучо-жовтiй
пустелi, i коли картина простояла нiч у "бейсментi" в бiдолашного Марка,
вкiнець забембаного цими психованими укра§нськими енiями, то на ранок на
нiй знайшли здохлого павука - от i було налiпити його на полотно, десь мiж
котиком i птичкою, саме його там i бракувало!). По кiлькох тижнях, одначе,
постав другий шкiц - та сама дама, в дзеркально протилежнiй позицi§,
простяглася на велетенському, до бiлого обгризеному маслаковi: "Це §§
останнiй мужчина, - прокоментував лиховiсно, - вона його з'§ла". В кольорi
тло вийшло чорне, кiстка проблимувала з нього недужною фосфоричною блiдiстю,
а жiнка мала здиблене сторч, мов невидимим пилососом пiдняте, пожежно-руде
волосся. Такий собi диптих. Iсторiя одного кохання, так би мовити. "Цей наш
роман", - колись, удома ще, ввернула вона мимобiжно, i вiн, не пiдводячи на
не§ втупленого перед себе погляду, твердо похитав головою: "Це не роман. Це
щось iнше".
Ледi й джентльмени, я вже бачу той знуджений вираз, що малю¤ться на
ваших обличчях, ви вже проставили подумки дiагноз, severe psychological
problems29 з обох сторiн -
нацiонал-мазохiстка (хоча з таким дiагнозом ви, напевно, не знайомi...) й
аутичний маньяк (тут простiше, бо, крiм суто комунiкативних негараздiв,
неконтактностi ото§, чи як воно там зветься, можна б випiмнути й дрiбнiшi,
клiнiчно промовистiшi симптоми - примiром, його повну неспроможнiсть бодай
на мить вдержати в головi телефонний номер перш нiж записати, i особливо
характерне, дивно курлапе письмо - несподiванi пропуски лiтер, а то враз
посеред речення слово з велико§, або заблукале з сусiднiх абеток "э" чи "j",
мовби на те, щоб рядок краще тулився графiчно, - нехорошi речi, тривожнi, а
коли ще згадати отi його пiдозрiлi мiгренi, од яких, хваливсь, непритомнiв
бувало, то й геть кепська картина склада¤ться), - що ж тут заперечиш, це
гарне, похапне слiвце, - problems, воно означу¤ i математичну задачку, i рак
грудей, i втрату любовi, в кожному випадку десь завше iсну¤ хтось,
спроможний зарадити, професор, лiкар, психоаналiтик, - якщо, звичайно, ма¤те
чим заплатити, а якщо не ма¤те, то вже якось поувихайтеся, нашкребiть по
засiках борошенця, нiчого не вдi¤ш, життя - штука коштовна: оно Розi,
Маркова дружина, сьомий рiк поспiль вчаща¤ до психоаналiтика, два сеанси на
тиждень, чого сердега Марк, кроткий гладкий школяр побiльшеного формату, не
бувши навiть повним професором, оплатити, звiсно, негоден, так що вiд часу
до часу, кiлькамiсячними нападами, Розi - сорокарiчна дiвчинка, мати
доросло§ дочки, i така ж маленька, худенька, як горобчик (крутозадий
горобчик iз вiдьмацьки зрослими на перенiссi бровами), незмiнно чи то
перестуджена, чи перегрiта на сонцi, чи принаймнi перевтомлена (рука на
чолi, як у колгоспно§ жницi, зiбгана мокра грудочка "Клiнексу" коло носа),
змушена пiдшукувати собi якусь працю, i знаходить, i щось там робить мiсяць,
i два, або навiть три, - i все на те, аби мати змогу й далi двiчi на тиждень
лягати на ту саму канапку й оповiдати комусь, хто §§ слуха¤, яка вона
нещаслива, - на шостий рiк вони з Марком перестали трахатися, i це очевидне
зрушення: тепер обо¤ скрегочуть зубами од абстиненцi§, сварки спалахують з
голодним трiском, як добре пiдсушений хмиз, на кожний словесний доторк, i,
схоже, доведеться збiльшити число сеансiв: problems ¤ problems, i
суспiльство велить §х розв'язувати, згiдно з чотирма арифметичними дiями:
дано А, дано B, §х можна додавати, множити, дiлити, переставляти мiсцями, i
все то в надi§ добути якусь третю величину, всепоглинаюче заняття! - десь у
кiнцi задачника мiститься вiдповiдь, набрана петитом, маймо терпець,
коли-небудь нам §§ покажуть. Коли-небудь кожен iз нас прочита¤ свою
вiдповiдь - правда, будь-що змiнити буде тодi вже пiзно.
Ледi й джентльмени, problems - це те, на розв'язок чого iснують
правила. Але якраз правил ми й не зна¤мо, зна¤мо тiльки чотири арифметичнi
дi§, i сунемося з ними, пихатi недоуки, в провальнi печери невiдомих i
гаданих величин, i рунт випорску¤ нам з-пiд стiп, i луна гоготить обвалом,
i в тому гуркотi, дослухавшись, можна б вловити виляски чийогось - це ж
чийого, ану вгадайте? - реготу, - i пекучий жах пойма¤, коли нога зависа¤
над порожнечею, звiдки невидними випарами повiльно куриться та спустошлива,
висисаюча до млостi в кiстках тоска, котру росiяни звуть смертною: а це ж бо
й ¤ - вхiд до пекла, панi й панове, ласкаво просимо, вiн завжди вiдкритий,
що ж ви харапудитеся, ви ж - сюди спiшилися?..
"Я завжди хотiв одного - реалiзуватися". Так вiн казав - i казав щиру
правду. "Понюхай, от понюхай, як пахне, - ходи сюди, а-ах!" - нахилявся,
хтиво сапаючи нiздрями, над пеналом свiжопридбаних фарб, екстатично примикав
повiки (яка розкiш цi американськi крамницi, чого тут тiльки нема, ах суки,
глянь, глянь! - скрадливо голубив пучкою шовковистий аркуш китайського
рисового паперу, скiльки це кошту¤? нi фiа собi! - ох, яка губочка,
помацай, вона ж жива! - i полотна вже натягненi продаються, ну блiн ваще, а
це що, бiлила? скiльки? задавляться, падли, - все, ходiм звiдси, - i раптом
рiзко гальмував на мiсцi, закидаючи голову назад, з мукою невтоленно§ жаги
вхлипуючи повiтря: чу¤ш, як пахне?), - §й подобалася ця хижа змисловiсть,
дарма що не на не§ скерована, дарма що §й з того перепадали хiба послiдки:
вона так само змислово любила слово - насамперед на звук, але звук щiльним
неводом волiк за собою фактуру, консистенцiю, запах i, ясна рiч, колiр
також: кольором надiленi були не тiльки поодинчi слова, особливо вчувався
вiн при переходi з одно§ мови на iншу, - кожна-бо мала свiй,
мiнливо-ряхтючий, основний тон випромiнювання: iталiйська - електричний
фiолет, ультрамарин, десь такий свiтловий ефект, як коли б червоне вино
могло зробитися синiм, польська шамшiла терпкою, оскомною од шиплячого тертя
молодою зеленню, англiйська побулькувала, просвiчуючи навилiт чимось
подiбним до нiжно-золотавого курячого бульйону, причому в Штатах
водянистiше, в британському варiантi iнтенсивнiше, смолисто-тягучiше -
ситнiше; звiсно, рiдна була найпоживнiша, найцiлющiша для змислiв:
чорнобривцевий оксамит, нi, радше вишневий (сiк в устах)? русявий (запах
волосся)?.. так завжди - iно станеш приглядатися зблизька, розсипа¤ться,
дробиться - не збереш, голодувала вона без не§ тяжко, просто фiзично: мов на
безводдi абощо, почути б - живо§, щиро§, щоб iнтонацi¤ю отою спiвучою, наче
струмок жебонить, коли зоддалеки наслухати, хлюпнуло - §й-бо, пiддужчала б!
- в тiй хвилинi вiн згадав, без усмiшки, як колись, класi в п'ятому, сидячи
на уроцi укра§нсько§ мови, тайкома нюхав фарби, схованi пiд партою, а
вчителька, пiдскочивши, швиронула ними, аж зi стуком розлетiлися по
проходу, - ну певно ж, тiльки вчителька укра§нсько§ мови здатна щось такого
встругнути, чогось вони, мов на пiдбiр, усюди - найтупiшi, найзлобнiшi
бабери, оскаженiло ревнi служаки, достоту сержанти-хохли в сов¤цькiй армi§,
- ти не дума¤ш, що тут комплекс нацiонально§ неповноцiнностi гра¤ на всю?..
Так вони розмовляли - коли ще розмовляли, бо розкривався - дiлився чимось iз
себе-внутрiшнього - вiн навзагал помалу, рипуче: не звик, якiсь там дверцята
в ньому да-авно, вiдай, позаклинювало, що й завiси ржею побралися, -
Господи, що ж то за шлюб у хлопа був, га?.. Для чужих, а значить для всiх,
крiм, може, одного-двох товаришiв (спiльних друзiв у них було - тьма, i вона
доволi хутко впевнилася, що жоден з-посеред того гурта, навiть недурнi хлопи
з кiльканадцятилiтнiм стажем приязнi, його, властиво, не так щоб i знали,
вiн §х знав: бачив! - куди глибше, пронизливiше, але водночас i якось
нещаднiше, за перемиванням дружнiх кiсточок, зрештою для кожно§ пари
насущно-доконечним, - так-бо заселя¤ться, залюдню¤ться нововитворений свiт
двох, у §хньому випадку даний до рук майже готовим, вже-семиденним, - вiн
прикро разив §§ тим, як безжально розкидав навсiбiч оцiнки: Iкс "скаче по
верхах", Iгрек "погаслий вулканчик", Зет "женився з тою здоровенною дiвкою,
бо шукав мами", - мов осиковi кiлки вгороджував людям у груди: крiпив,
забивав сплеча, без натяку на спiвучасть, себто чуттями сво§ми до §хнiх
життiв, властиво, не дотикався, i коли й до не§ вивернувся тою ж стороною,
преспокiйно рубонувши на §§ як-же-ж-менi-жити-далi: "Я в тобi бачу здатнiсть
до виживання в будь-яких ситуацiях", - вона з мiсця цю здатнiсть i
продемонструвала: ввiбравши не боляче-вiдчужений тон, а голий смисл
сказаного: хлоп, нiвроку, i розумний, i тертий, раз так каже, мо', й правда
- виживу?) - отож для чужих вiн шмарувався назверх - непропускним, дуже,
правда, несерiйного виробу трьопом, щедро присмаченими прянуватою iронi¤ю
фрашками-придабашками, але §§ цим не здурив би, вона також мала власну, го,
ще й як вироблену, та як пластично (щоб не сказати сексуально!) пристаючу
мовну машкару, i коли вiн спробував укритись за сво¤ю, волiла лiпше - нi,
чувак, грати, так по-чесному! - розпороти те пап'¤-маше ножем: тодi й
повалили iстерики, доба за добою, нiж вищербився, аж до лiкарнi впору
лягати, але й хлопа викришила - не приведи Господь: як так, то й так, не
менi однiй розплачуватися! Тьху ти, паскудство яке... "Зна¤ш, що ¤ твiй
уславлений герметизм?" - бо вiн iменував це герметизмом, пiдводив пiд це
дiло теоретичну базу, мислитель, блiн, знайшовся! концептуалiст! - "Ну, i що
ж? Валяй, нарiзай, тiльки в двох словах", - "Будь ласка, можу i в двох:
кам'яне яйце!" - "Гарно, - нишкнув на мить, направду дiткнутий: - але ж -
пописане таке?.."
"Випручуйся, жiнко вербова. Ловись за повiтря. /
Корiнням вглибай крiзь пiски до щирця, до мокви. /
ГУЛАГ - це коли забивають порожню пiвлiтру /
Тобi помiж ноги - по чiм переходять на "Ви". /
Ми всi - таборовi. Сто рокiв тривать цьому спадку. /
Шука¤м любови - знаходим судомнi корчi. /
ГУЛАГ - це коли ти голосиш: "Мiй смутку, мiй падку!" - /
Й нема кому втямить, в якiй це ти мовi кричиш..." Так бубонить вона до
себе (от тiльки - корчТ чи кЧрчi? заника¤ мова, заника¤, i не пудрiть нам
мiзкiв "лiтературою в екзилi"!), - волочачи сво¤ непослушне, нелюблене тiло
вулицями чужого американського мiста, в якому не ма¤ друзiв, жодно§ душi, а
на факультетi належиться всмiхатись i на всi "How are you doing?"
вiдповiдати "Fine"30, - це
ще одне з арифметичних правил, хоч яке там у лиха "файн", де воно ¤, те
"файн", i хто його бачив, - на одному з факультетських прийнять статечна й
урiвноважена товстушка Крiс, адмiнiстративний енiй, мама восьмилiтнiй
дiвчинцi й мужевi - вiчному студенту (тижнями живляться картоплею, благо в
"Джайнт Iл" якраз на не§ знижка, дев'яносто дев'ять центiв за
чотирифунтовий пакет), по третьому (одноразовому) кубковi дармового вина,
розшарiвшись i закуривши, зiзналася - понесло жiнку, - що ма¤ рак грудей, от
уже п'ятий рiк ходить на опромiнювання, а §й же щойно сорок перший, а Елен,
завжди прудкiй i звиннiй, електрично накрученiй збудженим смiхом, у шортах,
у вiдкритiй лiтнiй сукенцi зi сповзаючою з плеча бретелькою, в чорнiй
вузькiй спiдницi з розпiркою до клуба, у щокрок пiдстрибуючiй пушистiй хмарi
розiскреного темно-золотого волосся, - так тiй невдовзi полтинник,
розлученiй i бездiтнiй, спазматично вчепленiй у безрозмiрну (fits all
ages!31) позицiю sexy
lady32, з яко§ потiк часу
невблаганно §§ вимива¤, виштовху¤ в спину, хоч як вона глушить себе роботою,
аби цього не помiчати, - розмахуючи вiчною цигаркою, як панотець кадилом,
житт¤радiсно верещить, що обожню¤, просто обожню¤ вiзити до iнеколога -
щоразу кiнча¤ в крiслi, i слухачi посмiюються, вiдлунням §§ запалу, здорово,
молодець, вона класна, Елен, кльова чувiха, як сказав би той чоловiк, -
може, тiльки тро-ошечки задокладно оповiда¤ про себе: про те, як
спiзнювалась на лекцiю, а авто не заводилась, i як мусила вискакувати на
вулицю й голосувати, нi-нi, навiть спiдницi не задирала, i який милий
попався бiзнесмен за кермом, i що вона йому сказала, i як вони обмiнялись
вiзитками, - весь цей шлак, який вечорами спуска¤ться в родинi, бо це там
ми, дiвоньки, оповiда¤мо, в любовно-чуло зверненi до нас лиця, що трапилося
за день, а чужим - чужим треба вмiти таке накручувати, аби §х не знудити,
треба вмiти завинути весь той послiд, як цукерка, в сухозлотяний фантик
гумористично§ новелетки, пошарудiти ним знадливо - глядь, i проковтнули, i
вважа¤ться, буцiм повеселила публiку, - тут Елен трошки пробуксову¤, тут
усе-таки митцем, чи, як сказала б дiаспора, мисткинею, треба бути, але поза
тим - поза тим трима¤ться пречудово, бурхливо й темпераментно витанцьовуючи
на вiдкритiй платформi по§зда, котрий мчить §§ по колi§ до межово§ риси того
дня, в якому нарештi - осяде, зсутулиться, погасне, нiби викрутять iз не§
остаточно безужитковi лампочки, i, може, також зачастить до психоаналiтика,
як шiстдесятилiтня Катi з сусiднього вiддiлу, котру рiк як покинув чоловiк,
i тепе𠧧 жодним способом не випхати на пенсiю, а може, нищечком
спиватиметься в себе в домi, займатиметься медитацi¤ю або заведе пса -
самозрозумiло, породистого. I ¤ ще Алекс, пiдстаркуватий сербський поет, що
роками валаса¤ться по свiтi, перебираючись з унiверситету в унiверситет, про
себе вiн з гiднiстю каже: "Я - югослав", начебто в такий спосiб, як Божим
словом, скасову¤ вiйну i все, що прийшло разом з нею, його манера починати
розмову - "От коли я був у Японi§..," "Коли я виступав на конференцi§ в
Прадо, i кардинал був запрошений..," "Коли я жив у Лондонi, в околицi, менi
там надали цiлу вiллу..." - до смiшного нагаду¤ похваляння колишнiх
"ви§здних" совкiв перед заздро пригнiченою аудиторi¤ю свiдомих того, що
самим §м повiк-вiку "туди" не вирватись, проте Алекс не чу¤ себе збоку, як i
взагалi нiчого збоку не бачить i не чу¤, цiлковито поглинутий безугавно
виголошуваним ентузiастичним панегiриком самому собi, - сво§м книжкам,
перекладеним англiйською, iспанською, китайською, аль...
