Iван Нечуй-Левицький. На кожум'яках
страница №2
...рничок, а в вас такий бас, як у нашiм шевськiм хорi у ЙонькиШелихвоста, їй-богу!
Г о р п и н а. Ну й прирiвняв.
Г о с т р о х в о с т и й. Так я незабаром до вас i на заручини.
Г о р п и н а. Про мене, й просимо; тiльки, здається, у вас нi за
собою, нi перед собою... так, як i в нас. Тiльки й добра, що бритви та
язик у ротi, як бритва.
Г о с т р о х в о с т и й. Не думайте так, Горпино Корнiївно! В мене,
ви самi знаєте, i О л е н к а знає, своя цилюрня...
Г о р п и н а. Мабуть, тiльки що цилюрня. Та вже бог iз вами. Коли вам
моя О л е н к а сподобалась, то й приходьте до мене в гостi. В мене швидко
будуть гостi, бо я в четвер iменинниця; обiцялись i напрошувались таки
самi мої куми з Кожум'як, з Старого Києва I навiть Печорська. Для кумiв я
вже не пожалiю хлiба-солi.
Г о с т р о х в о с т и й. То буде пир на ввесь мир.
Г о р п и н а. Хоч не на ввесь мир, та все-таки буде пир. Приходьте,
може, й погодимось, коли у вас язик не такий, як вашi бритви.
Г о с т р о х в о с т и й. Добре-добре. (Тихо.)_ Яка ж краса Оленчина.
Для її краси варт навiть пану Гострохвостому оцi вiдра занести до хати. (г
о л о сно.) _Вiзьму ж я вiдра, щоб вам, Оленко, було додому йти легенько.
(Бере вiдра на плечi i крекче. Тихо.)_ Ой, обшмульгаю ж я собi плечi! Се
надибав лихо ко-жум'яцьке! Коли б ще яка чортяка не вглядiла та не
розбрехала на ввесь Подол, коли ще сама Скавичиха завтра не розбреше на
ввесь Київ.
Пiсню на горi ледве чуть.
Хлопче молодче, який ти ледащо,
Задумав женитись, сам не знаєш нащо;
Будеш гiрко плакать, долю проклинати,
I кулаками сльози утирати!
Пiсня замирає.
Г о р п и н а. От таки й Г о р п и н а Скавичиха дiждалась, що її дочцi
Оленцi такi паничi носять вiдра з водою!
Завiса падає._
_
ДIЯ ТРЕТЯ_
Просторна Горпинина хата. Збоку - дверi в пекарню. Коло груби завiшенi
пiчурки; в однiй пiчурцi-здорова макiтра з пирогами, в другiй пiчурцi -
пляшки з настойками. День.
ВИХIД 1
Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. (входить)._ Нема нiкого. Що це за диво! Де
се вони подiвались? А казала вчора Скавичиха, що в неї буде пир на ввесь
мир... Може, збрехала? Але ж я носом чую десь смачнi пироги. (Ходить по
хатi й нюхає.)_ Їй же богу, десь пироги пахнуть, та ще й недалечке. (Нюхає
кругом стiн.)_ От уже надiлив мене бог своїми дарами: окрiм розуму
доброго, маю до того доброго носа. Ой, пироги пахнуть, та не знаю де!
(Знаходить пiчурку, одслоняє заслонку.)_ Ось де вони! Повнiсiнька макiтра!
Що бог дасть, а вже попробую: не видержу! (Хапає два пироги в обидвi руки
i їсть, 3 пекарнi чуть голос Педорi.)_
ВИХIД 2
Г о с т р о х в о с т и й i П е д о р я.
П е д о р я (з пекарнi)._ А хто там? А кота! А тпрус, псявiро!
Простягає пироги. (Вбiгає i розставляє руки.)_
Г о с т р о х в о с т и й. Ти б сказала: кицю, кицю! На тобi пирiжка! А
то прискаєш, аж губи бренькають, неначе струни.
П е д о р я . Що це ви робите? Кого вам треба? Хто ви такий?
Г о с т р о х в о с т и й. (запихаючись пирогами). _Потривай, бо пельку
заткнув начинкою... А як тебе звуть?
П е д о р я . Кого вам треба! Хто ви такий?
Г о с т р о х в о с т и й. А як тебе звуть?
П е д о р я . Як крупи деруть. (Видирає з рук пирога.)_ Оце лишенько!
Було шiстдесят пирогiв. Сама хазяйка полiчила. Скажуть, що я поїла...
(Кричить у вiкно.)_ Тiтко Горпино, тiтко! Було шiстдесят пирогiв, а
теперечки тiльки п'ятдесят вiсiм. Не я винна! Щось вшелепалось у хату та й
узяло два пироги. (Гострохвостий. бере знов два пироги. Педоря кидається
до його, однiмає макiтру.)_ Оце якась московська пеня вшелепалась у хату!
Геть же! Не берiть, бо пироги лiченi! Тiтко Горпино! Вже тiльки п'ятдесят
шiсть...
Г о с т р о х в о с т и й. Та цить! Як-бо тебе звуть? (Моргає й
женихається.)_
П е д о р я . Та Педоря ! Одчепiться од мене та не зачiпайте вирогiв.
Г о с т р о х в о с т и й. Негарно тебе звуть, а молодиця з тебе
непогана! А признайся, чи багато тiтка Горпина понапiкала та понаварювала?
П е д о р я . А вам нащо?
Г о с т р о х в о с т и й. На те, що треба. Чи й запiканка й варенуха
є? Га? Чи не ковтнути трохи, га?
П е д о р я . Оце вже й бiс його видав так робити. Щось улiзло в хату,
поїло пироги, ще й горiлку вип'є, а на моїй шиї все те окошиться. Тiтко
Горпино! Та йдiть-бо сюди!
Г о с т р о х в о с т и й. (п'є горiлку нахильцi з пляшки)._ Та
потривай! Не кричи! Я сам признаюсь. Я свiй чоловiк в сiм домi.
П е д о р я . Та й своїм не припадає горшки дерти. Полiз по горшках,
наче котяка. (Виходить.)_
вихiд 3
Г о р п и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Г о р п и н а (входить)._ Хто тут улiз у хату? Чого це Педоря репетує?
Чи це ви, Свириде Iвановичу?
Г о с т р о х в о с т и й. Це я, мамо! Добридень вам в вашiй господi.
Поздоровляю вас з сьогоднiшнiм днем, з святими вашими iменинами та й з
пирогами. (Кидається до Горпини й цiлується з нею.) _Дай вам господи щастя
й здоров'я, й чого ви тiльки просите в бога!
Г о р п и н а. Та годi, годi! Як була я молодиця, цiлували мене в лиця,
а тепер... Але ж гарний оцей вражий панич! Як мед з маком! А я вже вас i
не сподiвалась; думала, що випустила вас з рук, так i навiки втеряла.
Г о с т р о х в о с т и й. Погано робили, коли так думали. А я покинув
своє дiло, а до вас таки приблудився, ще й пирогiв ваших покуштував. Тут
ваша Педоря незгiрше вас, трохи менi не провалила ганчiркою голови!
Г о р п и н а. О, Педоря зубата! Сiдайте ж, будьте ласкавi, коли ви
зайшли до мене та ще й з доброю думкою, та побалакаємо любенько.
Г о с т р о х в о с т и й. А от я й прийшов. А ви ж менi вчора не
вiрили, як я божився, як я присягався! Ви думали, що я похожий на других
наших паничiв. Нi, Горпино Корнiївно! Свирид Йванович не з такiвських. Не
на те мене розуму багато в головi, щоб дурити дiвчат.
Г о р п и н а. То було вчора, а це сьогодня. Коли так, то вибачайте
менi, старiй бабi. Я, бачте, чула, як ви увивались коло моєї небоги
Євфросини, та вже собi iнакше мiркувала...
Г о с т р о х в о с т и й. Горпино Корнiївно! Хiба ж я слiпий? Хiба ж
менi баньки бiльма заслiпили? Хiба ж я не бачу, що таке Євфросина, а що
таке Оленка? Гай, гай, милий боже! Вже б говорив хтось другий, а не ви,
Горпино Корнiївно!
Г о р п и н а. Коли ви вже прийшли до мене з чесним словом, то й менi
нiчого таїтись перед вами. Якби я була паничем, я б обминала Євфросину
десятою улицею. Дарма, що вона менi доводиться небога. Тiльки я в хату до
їх, вона вже задере до стелi носа та й нюхає сволоки (передразнює),_
взявшись у боки:
"Тiтко! Од вас гнилицями тхне". Куди ж пак, який делiкатний носичок
причепив господь до пики!
Г о с т р о х в о с т и й. О, що носичок, то носичок! Певно, не такий,
як у Оленки.
Г о р п и н а. Такi носички, як у Євфросини, тiльки коло байдакiв.
Мабуть, у тих паничiв баньки на потилицi, що не бачать її носичка. Якби я
оцими своїми руками взяла Євфросину, я б їй утерла того носа! Я б її
приборкала.
Г о с т р о х в о с т и й. Вiрю вам, вiрю, Горпино Корнiївно! (Тихо.)_
Чи не бiсової ж п'яти баба! А що, як Євфросина скинулась на цю свою
тiточку! Але ж розум, але ж панський тон, але ж золото, золото! Ой-ой-ой,
мiй милий боже! (Зiтхає. голосно.)_ А я прийшов до вас, Горпино
Корнiївно...
Г о р п и н а. Щоб пирогiв наїстись?
Г о с т р о х в о с т и й. Борони боже! Що це з вами! Я прийшов сватати
Оленку, коли буде ласка ваша. Я знаю, що Оленка не спротивиться.
Г о р п и н а. Оленка не спротивиться, а я то, може, спротивлюсь, бо
маю свої норови й примхи.
Г о с т р о х в о с т и й. То одженiть їх чи свяченою водою, чи
кропилом або чим там треба.
Г о р п и н а. Еге! Бабськi норови не чоловiчi: не сплоха одженеш i
кочергою, не то що кадилом. Чи не дурите ви нас, паничу?
Г о с т р о х в о с т и й. Ой, Горпино Корнiївно, Горпино Корнiївно! Чи
вже ж вам од бога не грiх? Чи вже ж ви менi й досi не ймете вiри? Але ж
ваша дочка Оленка... то ж краса на ввесь Київ. (Тихо.)_ Коли б прийшла,
хоч подивився б на тi оченята!
Г о р п и н а. Мою Оленку не грiх хвалити своїй матерi. Тiльки, бачте,
раз те, що тепер паничi дурять молодих наших мiщанок, а друге те, що в
вас, здається, нi перед собою, нi за собою! Еге так?
Г о с т р о х в о с т и й. А чи ви ж лазили в мої кишенi? А що, як там
так i забряжчать карбованцi?
Г о р п и н а. Карбованцi чи забряжчать, чи нi, а п'ятаки, може, й
забряжчать.
ВИХIД 4
Г о с т р о х в о с т и й, Г о р п и н а i О л е н к а.
Г о р п и н а. Де це ж ти в гаспида так барилась? Ти не знаєш, що тебе
тут дуже треба.
Г о с т р о х в о с т и й. (йде назустрiч Оленцi). _Мiй вам низенький
поклiн i шанування! Де се ви так забарились? (Подає Оленцi руку.) _
О л е н к а. Добридень вам.
Г о с т р о х в о с т и й. Доброго здоров'ячка, доброго здоров'ячка.
Вся моя душа стрепенулась, як зачув я ваш янгольський голосок. Менi
здається, що я слухаю найкращих дискантiв у концертi у семiнарiї, як зачую
ваш голосок.
Г о р п и н а. Та й умiє ж тобi прикласти й приказати - незгiрше, як
наша Євфросина. Ще й недавно познакомились з Євфросиною, а вже перейняли
од неї язичка...
Г о с т р о х в о с т и й. То ще невiдомо, хто од кого перейняв язичка.
(Гордо.)_ Вмiємо ми говорити й без вашої Євфросинки. Ми не ходимо по хатах
позичати розуму та язика. Маємо доволi й свого.
О л е н к а. Авжеж. Вже ви, мамо, наговорите: на вербi грушi, а на
осицi кислицi.
Г о р п и н а. А це що? Це так матерi? Це вже й ти, мабуть, учора
позичила язичка у Євфросини? Гляди лишень менi! Ще ти в моїй господi; я ще
тобi втру носа...
Г о с т р о х в о с т и й. Не встигнете, Горпино Корнiївно, втерти
носа, бо я прийшов до вас, Оленко, не з порожнiм ротом, не з пустими
словами, а з словом розумним i вченим. Ви менi не йняли вiри вчора
ввечерi, а от я i справдив своє слово; бо моє слово, слово Свирида
Йвановича, не те, що слово якогось там Йоньки або Йваньки. Я прийшов до
вас свататись.
О л е н к а. То ви покинете Євфросину?
Г о с т р о х в о с т и й. Нехай вона сниться кому iншому, тiльки не
менi. (Бере Оленку за руку.) _Я тiльки вас нiколи не покину: (Тихо.)_ Коли
б чорт винiс оцю бабу з хати хоч на часок. Коли б хоч обняти її. Якi ж у
неї очi! Так i печуть, так i голять, як аглицькi бритви. Хоч трохи
пограюсь з гарною дiвчиною.
О л е н к а. А я думала, що ви глузуєте з мене.
Г о с т р о х в о с т и й. Борони боже! Чи то можна? Я без вас не можу
жити. Лучче нехай мене винесуть на Щекавику, нiж я маю жити без вас.
О л е н к а. Ой, яка я щаслива! Я нiколи не була така щаслива в матерi.
Г о р п и н а. Оце! А чого ж тобi ще треба було в матерi? Оце так! Ще
не встигла винести ноги за мiй порiг, а вже нахваляється.
Г о с т р о х в о с т и й. Хоч не винесла ноги за порiг, та швидко
зовсiм винесе.
Г о р п и н а. Куди ж пак! Стане великою панею!
Г о с т р о х в о с т и й. А чом би пак i не панею? Та я вберу Оленку
так, що їй позавидує не тiльки що Євфросина, але найбагатiша купчиха! Я
почеплю їй на голову такого капелюха з бiлими стрiчками, таку коафюру, що
вам i не снилося нiколи.
О л е н к а. Лучче з червоними стрiчками. Яка там краса в бiлих
стрiчках: i сорочка бiла, i капелюх бiлий i стрiчки бiлi.
Г о с т р о х в о с т и й. I ваше личко бiле. А яку я вам стругну
сукню! З чистого шовку!
О л е н к а. Я про шовковi сукнi нiколи й не думала! Вони менi нiколи й
не снились!
Г о с т р о х в о с т и й. Я вам куплю золотi сережки! Я вам ушкварю
такi сережки, що перед ними i Євфро-сининi потемнiють.
О л е н к а. Я вже звикла думати, що менi не доведеться носити золотих
сережок. Мати не справляють i не пускають заробити...
Г о р п и н а. Як це ти говориш з матiр'ю? Крутить язиком, неначе в
пансiйонi вчилась. Та я тобi...
О л е н к а. Е, годi, мамо!
Г о р п и н а. Цить, бо я тебе отим кошиком! Не пущу я тебе бiльше до
Євфросинки. Накадила вона тебе своїм ладаном.
Г о с т р о х в о с т и й. Не сердьтесь, Горпино Корнiївно! Не
сердьтесь!..
Г о р п и н а. Цур тобi, пек тобi! Ти неначе собачої блекоти наїлась.
(Виходить.)_
ВИХIД 5
Г о с т р о х в о с т и й i О л е н к а.
Г о с т р о х в о с т и й. (бере Оленку за руку). _Оленко! Щастя моє!
Чи будете любити мене, виходити до мене щовечора? Бо я без вас не можу
жити, не можу дихати, як не бачитиму ваших очей щовечора, як не держатиму
вас за оцi ручки щодня, щогодини!
О л е н к а. Втечу од матерi, а таки буду виходити до вас. Вже менi так
осточортiло бiгати по городу з тими кошиками, так гризе мене мати, що менi
й свiт немилий. Люди гуляють в недiлю, в празник, а менi нема нi празника,
нi недiлi.
Г о с т р о х в о с т и й. Дайте, Оленко, ради дня вашого сватання
поговоримо про що веселiше. Оленко! Серце моє! Як я вас люблю! Дайте
надивитись на вашi брiвки, на ваше личко...
О л е н к а. Як гляну я на вашi очi, забуваю все своє горе! Я неначе
знов народилась на свiт божий! Яка я тепер щаслива, яка щаслива! Як менi
легко на душi! Я неначе вперше на вiку одпочила од роботи. (Схиляється на
плече Гострохвостому,)_
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо сам до себе)._ Яка тепла в неї душа!
Що то якби до сiєї душi, до сього личка та Євфросинине золото, та
Євфросинину крамницю з крамом, та Євфросинин розум, та Євфросининi кучерi!
Тут моє кохання... та... (голосно.)_ Красо моя! Серце моє! (Обнiмає
Оленку.)_
ВИХIД 6
Г о с т р о х в о с т и й, О л е н к а й Г о р п и н а.
Г о р п и н а (входить)._ Готуй лишень, Оленко, обiд, бо вже куми йдуть
справляти день мого святого янгола.
Г о с т р о х в о с т и й. (заглядає в вiкно)._ Йдуть! Мабуть, сам бог
їх несе на повiтрi на крилах. Та й чимала ж череда суне!
Г о р п и н а. Мене бог не скривдив кумами. Хвалити бога, не цураються
мене, простої, мого хлiба й солi.
Г о с т р о х в о с т и й. Я й сам не люблю тих, що цураються хлiба й
солi; я так ж_ люблю таких гордих людей, що їм голови постинав би.
ВИХIД 7
Т i с а м i, г о с т i й П е д о р я .
В хату входять м i щ а н к и; деякi з кошиками, деякi убранi в
празникову одежу.
М i щ а н к и. Добридень вам, Горпино Корнiївно! З днем вашого янгола
поздоровляємо вас! Дай вам боже, чого ви тiльки забажаєте собi з неба! А
вашiй дочцi пошли боже гарного жениха.
О л е н к а й Г о с т р о х в о с т и й осмiхаються.
Г о р п и н а. Сiдайте ж, щоб старости сiдали в мене.
Деякi сiдають.
Г о с т р о х в о с т и й. (до гостей)._ Ой кумки мої, голубки мої,
цокотушки мої! От пирiжки, так пирiжки у Горпини Корнiївни! Недурно вас
тут повнiсiнька хата! Знаєте й ви, де раки зимують!
О д н а м i щ а н к а. Та й чи не жартливий же з бiса оцей язикатий
панич, та ще й гарний! Не зачiпайте нас, бо як причепимось усi, то мусите
нам ставити могорича!
Г о с т р о х в о с т и й. А зачiпайте мене! Я дуже люблю, як молодицi
мене зачiпають... але тiльки молодi, чорнобривi, такi, що тiльки моргни,
та й... гм...
М i щ а н к и. Хи-хи-хи! Оцей панич наговорить три мiшки гречаної
вовни! Хи-хи-хи! Весела мати родила вас, веселий i син вдався.
Г о р п и н а (до гостей, що стоять)._ Але чого ж оце ви стоїте?
Сiдайте ж у мене, будьте ласкавi. Сiдайте, кумо! Сiдайте, свахо! Сiдайте,
кумасю! Прошу покiрно, кумко!
Г о с т р о х в о с т и й. Та й кумiв же в вас. Мабуть, ви перехрестили
ввесь Київ.
Г о р п и н а (кричить у дверi)._ Педоре! Педоре! А внось сюди столи!
Розставляй столи, та серед хати, щоб нам було просторнiше балакати й пити.
Г о с т р о х в о с т и й. От i я поможу. (Бiжить i з Педорею вносять
один стiл, потiм другий i ставлять їх серед хати.)_ Та повертайся, Педоре,
так прудко, як я! Насилу волоче ноги!
П е д о р я . За вами похопишся! Не В с i.м такi нiжки мати, якi бог
дав пановi.
Г о с т р о х в о с т и й. Але в цiй хатi язики! Зiбрались з усiх
Кожум'якiв.
О д н а м i щ а н к а. Ще й з Либедi прибули на помiч, хи-хи-хи!
Г о р п и н а. Чого це ти, Оленко, стоїш, неначе привезена невiстка!
Застеляй столи та подавай пляшки та чарки. Вже мої кумочки та й заскучали.
Г о с т р о х в о с т и й. Ой-ой! (Зiтхає.)_ Ще й як заскучали без
чарочки!
Г о р п и н а. Як я буду йти замiж, то вiзьму вас собi за свата.
Г о с т р о х в о с т и й. Еге! Добре! За сваху! А я вам подам решетом
води, як ви будете сидiти на посадi.
Г о р п и н а (вдаривши кулак об кулак)._ Отже ж нiяк не переговориш
оцього панича, їй-богу, не переговориш.
Г о с т р о х в о с т и й. То покличте на помiч з десять кумiв, то,
може, й переговорите. Педоре! А де ж пироги! Ке сюди пироги! Та чи В с i.,
бо я й знаю, скiльки їх усiх у макiтрi: п'ятдесят, ще й шiсть.
М i щ а н к и. Ха-ха-ха! їй-богу, знає, скiльки пирогiв у макiтрi!
П е д о р я . Та тут панич лазили, як кiт, по горшках.
Г о р п и н а. Геть собi, йди до печi. _Ще й вона! Вип'ємо ж по чарцi
за живих й за мертвих! (Наливає й п'є.)_ Щоб живим жити й не вмирати, а
помершим, коли померли... ет... (махає порожньою чаркою)._
Г о с т р о х в о с т и й. Бодай не встали...
В с i. Ой, хто видав так говорити! Це з великого розуму та в голову
заходите! Оце так!
Г о р п и н а. Глядiть лишень, ви, великорозумнi! Говорiть, та не
проговорюйтесь! Мертвi лежать на Щекавицi та нiкому не шкодять, а живi
часом дуже й дуже шкодять.
Г о с т р о х в о с т и й. (наливає чарку)._ Про мене, вип'ємо й за
здоров'я мертвих. Пошли, боже, з неба, чого нам треба! Помершим чарка, а
нам горiлка! (Випиває.)_
Г о р п и н а ходить кругом стола i наливає всiм
Мiщанки випивають i приказують.
О д н а м i щ а н к а. Даруй же, господи, цей празник проводити,
будущого року дiждати.
Д р у г а м i щ а н к а. Щоб ми дiждали в доброму здоров'ї пити за куму
й на будущий рiк, як тепер п'ємо живенькi та здоровенькi.
Г о с т р о х в о с т и й. (наливає й приказує до чарки)._ А звiдкiль
ти? - 3 Ромна! - А бiлет є? - Нема.- В тюрму шельму! (Разом вливає чарку в
рот. До однiєї мiщанки.)_ Чого ж ви сидите та не кидаєте в тюрму
безбiлетних бродяг?
М i щ а н к а. Я не лихого роду.
ВИХIД 8
Т i с а м i й б у б л е й н и ц я М а р т а.
М а р т а (входить з кошиком на руцi)._ Добридень вам, Горпино
Корнiївно! Ой, вибачайте менi, кумцю-голубцю! Бiгала з бубликами та трохи
не пробiгала ваших святих iменин. Насилу згадала!
Г о с т р о х в о с т и й. А таки не пробiгала, згадала.
Б у б л е й н и ц я. Авжеж! Чи то можна поминути хату моєї дорогої
кумоньки. (Цiлується тричi з Горпиною.)_ Поздоровляю ж вас, моє серце, з
вашими iменинами. Дай вам боже з неба, чого вам треба, чого тiльки ви
просите в бога. Добридень вам, Оленко! (Цiлується.)_ Добридень вам,
сусiдки! (Цiлується з гiстьми.)_
Г о с т р о х в о с т и й. А зо мною i не можна цiлуватись? Коли
цiлуєтесь, то цiлуйтесь зо всiма пiдряд.
Б у б л е й н и ц я. Хiба ж ви кума, щоб з вами цiлуватись? А я оце
забiгала до сусiди та випила по чарцi, а це з гостей та знов у гостi!
Г о р п и н а. То й добре! Сiдайте ж, будьте ласкавi!
Б у б л е й н и ц я. Еге! Де вже там сидiти! Менi аж танцювати
хочеться, так весело було в сусiди!
В с i. То й танцюй, а ми подивимось!
Б у б л е й н и ц я (приспiвує)._
Уберусь я, молоденька, в новенькi сап'янцi,
Та винесу бублички на базар уранцi.
Бублички гарячi,
Бублички свiжi,
Бублички з маком,
Бублички з таком,
Бублички з яйцями!
Г о р п и н а (з чаркою)._ От люблю за веселий звичай! От люблю!
(Цiлується.)_ Сiдайте ж.
ВИХIД 9
Т i с а м i _й б а ш м а ч н и ц я.
Б а ш м а ч н и ц я О р и н а (входить з кошиком). _Добридень вам,
iмениннице! Поздоровляю з iменинами! А я оце йду в лавку з черевиками та
згадала, що в сiй хатi сьогоднi горiлочку п'ють, та й забiгла на часок.
Нате й мене, нате й мiй глек на капусту!
Г о р п и н а. Спасибi, моє серце! Спасибi, що згадала мене, стареньку
куму.
Г о с т р о х в о с т и й. Iще кума! Мабуть, у вас на В с i.м свiтi
нема людей, та все куми. Вашими кумами можна на Днiпрi греблю загатити й
Чорторию закидати.
Г о р п и н а. А бодай вам язик усох, не казавши лихого слова.
Г о с т р о х в о с т и й. Нехай всохне; чорт його бери!
Б а ш м а ч н и ц я. Ой, як у вас весело та людно!
(Спiває.)_
Дивiтеся, чоловiки,
Якi в мене черевики.
Це ж менi панотець покупив,
Щоб хороший молодець полюбив.
А панчохи панiматка дала,
Щоб я гарна молодичка була.
Гоп, чук, чуки, чуки!
Гарнi в мене черевики,
Бо я панського роду,
Не ходила боса зроду !
Полюбив мене дяк
Чорти батька зна як!
Купив менi черевички,
Закаблучки не так.
Черевички невеличкi,
За цiлого п'ятака,
А щоб же я, молоденька,
Вибивала тропака.
Гоп, чук, чуки, чуки!
Гарнi в мене черевики,
Бо я панського роду,
Не ходила боса зродуi
(Пританцьовує.)_
Г о р п и н а. Ой веселi ж мої iменини! (Бере чарку в руки.)_ Даруй же.
боже, щоб мої iменини щороку були такi веселi. Кумо Меропiє, чом ти не
п'єш? Вже й видно, що печерська кума, бо вся в чорному, мов черниця. Чи не
присвятили тебе печерськi ченцi? Випий-бо, кумцю!
М е р о п i я (бере чарку й одходить на перед сцени, Тихо)._ Ой лишечко
моє! Ой грiх мiй! Як же тут на Подолi грiшно живуть! Що ж то скаже отець
Модестiй, як, борони боже,- довiдається про це грiховне гульбище?
Г о р п и н а. Випивай-бо, кумо Меропiє! Не шепоти так довго над
чаркою, бо чарку нетерплячка бере: хоче в другi руки.
М е р о п i я. Ой, боюся грiха! Спокушають мене куми.
Г о р п и н а. А ви, кумочко Магдалино, чого сумуєте? Чи не скучили за
своїм Печерським? Випийте, прошу вас. (Подає чарку.)_
М а г д а л и н а (виходить на перед сцени з другого боку)._ Ой боже
мiй! Согрiшила я, багато нагрiшила!.. Що ж то скаже преподобний отець
Пахомiй, як довiдається про се грiховне зборище!
М е р о п i я (тихо)._ Що ж то скаже отець Модестiй! Та вiн же накладе
на мене покуту на мiсяць, як тiльки признаюсь! Хiба не признаюсь: сама
закаюсь пити...
М а г д а л и н а (тихо)._ Ой отче Пахомiє! Помолись за мене, грiшну,
бо не видержу. Куми спокушають, як тi чорти. Вип'ю та й признаюсь Пахомiю.
Що бог дасть, те й буде.
Г о р п и н а. Та пийте-бо, ви, черницi печорськi! Що ви там
нашiптуєте?
М е р о п i я й М а г д а л и н а. Та вже нiгде дiтись! Треба випити.
Г о р п и н а (тягне набiк бублейницю)._ Чи знаєте, серце кумасю, що я
сьогодня два празники справляю: iменини й заручини. Отой красунь, то жених
моєї Оленки. Тiльки, серце кумо, не кажiть нiкому, бо, може, ще з того
сватання весiлля не буде. (Цiлується.)_
Б у б л е й н и ц я. Нiкому, нiкому й слова не скажу. Хiба ж я дурна чи
навiсна! Борони боже!
Г о р п и н а одходить.
Б у б л е й н и ц я кличе б а ш м а ч н и ц ю набiк.
Б у б л е й н и ц я (тихо)._ Чи ти знаєш новину? Оцей гарний та
язикатий панич сьогодня заручився з Оленкою. Тiльки нiкому, нiкому не
кажи. Борони тебе боже! Такий приказ, бач.
Б а ш м а ч н и ц я. Не скажу, не скажу нiкому. Побий мене хрест
святий, коли скажу. (Башмачниця кличе Магдалину.)_ Ой, серце кумо, що я
чула!
М а г д а л и н а. А що? Скажи, кумо, скажи!
Б а ш м а ч н и ц я. Оцей панич сьогодня заручився з Оленкою, тiльки
нiкому не кажи, щоб нiхто не знав. Чуєш?
М а г д а л и н а. Оце! Чи я дурна, чи я мала, щоб рознесла, як сорока,
на хвостi! Тiльки ти та я знатимемо, а бiльш нiхто, анi душа. (Кличе
Меропiю.)_ Чи ви, кумо, знаєте, за що це ми п'ємо могорич?
М е р о п i я. Мабуть, за душу покiйного Скавики Горпина справляє
поминки.
М а г д а л и н а. Де там поминки! Отой панич посватав сьогодня Оленку.
М е р о п i я. Ой господи! А я думала, що це разом з iменинами й
поминки, бо як прийшла в хату, то нiби ладаном запахло.
М а г д а л и н а. Та то, кумо, од вашої одежi пахне ладаном на всю
хату; нiкому ж не кажiть.
М е р о п i я (сумно)._ Про мене там! За всi. голови! Байдуже менi!
(Меропiя шепче на вухо сусiдi, сусiда другiй кумi i т. д.)_
Г о р п и н а. Що це ми сидимо, пхаємось коло стола, наче овечки!
Сядьмо, куми, долi!
Б у б л е й н и ц я. I я затого не всиджу на стiльцi, аж коливаюсь.
Педоре! Давай килима! Сядьмо, куми, долi на килимi, щоб було не високо
падати, бо Меропiя вже коливається, як жид з богомiллям коло вiкна.
П е д о р я стелить килим долi.
Б у б л е й н и ц я бере стiльчик, ставить серед килима.
Б у б л е й н и ц я. Ви, свята iмениннице, сiдайте посерединi на
стiльчику, а ми сядемо долi кругом вас.
Горпину садовлять на стiльчику.
В с i сiдають кругом неї.
Г о с т р о х в о с т и й скидає сюртука й собi сiдає.
Б у б л е й н и ц я. Ви, Горпино Корнiївно, наше сонце, а ми вашi яснi
зорi.
Г о с т р о х в о с т и й. Бувають усякi зорi. Яснi зорi, та не всi..
В с i. Ви, iмениннице, наше ясне сонце, а ми вашi зорi.
Г о с т р о х в о с т и й. А мене ж куди приткнете? Нехай я буду хоч
мiсяцем.
В с i. Вам на небi нема мiсця.
Г о с т р о х в о с т и й. Ой не вгадали! Не вам те знати!
Г о р п и н а (з чаркою в руцi)._ Куми мої, любi мої! Заспiвайте менi,
прославте мене, свою куму, Горпину Скавичиху. Нехай я трохи заплачу.
В с i (спiвають)._
I лiд трiщить, i комар пищить,
А то кум до куми порося тащить.
Кумцю, голубцю! Звари менi порося,
Звари менi порося, щоб i юшка була!
I юшечка, i петрушечка.
Кума моя, люба моя, моя душечка!
Г о р п и н а. Ой, не спiвайте, не завдавайте жалю, бо я вже плачу.
(Втирає сльози)._ Так мене розжалобили, так розжалобили! (Тягне Меропiю до
себе й цiлує її.)_ Спасибi вам, що ви мене не забуваєте та не цураєтесь
мого хлiба-солi. Поки жива на свiтi, не забуду вас; буду за вас щоранку,
щовечора молитись богу, подам за вас часточку в Братському монастирi.
М е р о п i я. Помолiться, Горпино Корнiївно, за мене, грiшницю; вже ж
я сьогодня нагрiшила, так нагрiшила (складає руки до бога),_ що не знаю,
чи й простить менi отець Модестiй.
Г о с т р о х в о с т и й. I за мене не забудьте подати чарочку, бо й я
так нагрiшив, так нагрiшив! Не знаю, чи простить мене... гм... не знаю, й
хто там прощає.
Г о р п и н а. А хто видав передражнювати? _Хто _видав кривитись?
Глядiть лишень, бо я вас так поскубу за чуба!
Г о с т р о х в о с т и й. То й скубiть, та скубiть добре,- бо є за
вiщо поскубти. Патли добрi.
Г о р п и н а. Розтривожили ви мене пiснями. Плачу я, що мене моя рiдня
цурається, небога Євфросинка мене цурається; не бажають вони менi
щастя-долi, коли не прийшли покуштувати моєї хлiба-солi. Ой господи! Ота
менi Євфросинка... Та що й казати... коли вона менi небога. Грiх менi
осуждати, та ще й свою родину.
М е р о п i я й М а г д а л и н а. Ой господи! Який-то тепер свiт
настав: брат встає на брата, сестра на сестру.
Г о р п и н а. Небога Євфросинка на рiдну тiтку. Нехай уже бог скарає
її за мене, смиренну рабу божу.
В с i. Нехай уже її господь покарає, коли вона така.
Г о р п и н а. Нехай її курка вбрикне. Вона менi не небога, а я їй не
тiтка однинi й довiку. Анахтема! Анахтема! Анахтема!
В с i. Анахтема! Анахтема! Анахтема!
Г о р п и н а. Оце згадала таке смутне та й засмутилася!
Б у б л е й н и ц я. I треба було згадувати в такий день! Коли б у мене
така небога, то я б на неї пху! Та й годi.
Г о р п и н а. То й я на неї пху!
В с i. Пху-пху-пху на неї, сатану, та й будьмо знов веселi! Цур їй, пек
їй, коли вона одцуралась од роду.
Б у б л е й н и ц я. Є i в мене, признатись, така родичка, та... не
хочеться тiльки розказувати, та ще й при людях. А!.. аж язик свербить...
В с i. Та кажи, кажи! Нащо жалувати таких псяюх.
Б у б л е й н и ц я. Та розказала б, та, як-то кажуть, стiни слухають.
Г о с т р о х в о с т и й. Педоре! Вiзьми кочергу та повигонь стiни з
хати.
Б а ш м а ч н и ц я. Я вже знаю, про кого мова мовиться. Це в наше
вiкно камiнь ударив.
Б у б л е й н и ц я. Не знаю, може, в ваше. На злодiєвi шапка горить.
Що ж робити, коли ваш рiд такий удався, бо то з вашого кодла.
Б а ш м а ч н и ц я. З нашого кодла? А яке ж наше кодло? (Схвачується з
мiсця.) _
Б у б л е й н и ц я. Та таке ж...
Б а ш м а ч н и ц я. Та яке ж? Кажи!
Б у б л е й н и ц я. Не чiпляйся, Орино, бо й скажу. Так i крикну на
всю хату. (Встає з мiсця.)_
Б а ш м а ч н и ц я. Про мене, крикни не то що на всю хату, i на всю
улицю, бо я тебе не боюсь, бо я тебе не злякаюсь.
Б у б л е й н и ц я. Ба злякаєшся, як скажу, бо вже твiй рiд отут менi
сидить у печiнках. То ваше кодло! Такi ви всi., не тiльки ваша Степанидка.
Б а ш м а ч н и ц я. То ми В с i. такi? То й я така?
Б у б л е й н и ц я. Та й ти така. I твоя мати була така!
Б а ш м а ч н и ц я. Та й моя мати була така? Яка ж була моя мати?
Б у б л е й н и ц я. Хiба ж не знаємо, яка була твоя мати? Та твою ж
матiр били жиди на улицi патинками по мордi. Твоя мати в острозi сидiла.
Б а ш м а ч н и ц я (кидається до бублейницi), _Мою матiр жиди били
патинками? Моя мати в острозi сидiла? Хто бачив? Хто докаже?
Б у б л е й н и ц я. Я докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. Ба не докажеш!
Б у б л е й н и ц я. Ба докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. Ба брешеш, не докажеш.
Б у б л е й н и ц я. (наближається)._ Ба не брешу, бо докажу! Бреши
сама з собаками.
Б а ш м а ч н и ц я. Ой, люди добрi! Хто чув, хто бачив, щоб моя мати
сидiла в острозi? (Пiдходить до кожної мiщанки й питає.)_ Ти бачила, як
сидiла моя мати в острозi?
М i щ а н к а. Нi.
Б а ш м а ч н и ц я. (до другої мiщанки)._ А ти докажеш?
М i щ а н к а. Нi!
Б а ш м а ч н и ц я. (до третьої)._ А ти докажеш?
М i щ а н к а. Нi, не докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. (до Горпини)._ А ви докажете?
Г о р п и н а. Нi, не докажу!
Б а ш м а ч н и ц я. (питає усiх i обертається до бублейницi з
кулаками)._ Що ж ти менi кажеш, що моя мати сидiла в острозi, коли нiхто
не докаже? Що ж ти, сяка-така, обговорюєш мою матiр i всю нашу рiдню?
Б у б л е й н и ц я. Присягаюсь i божусь, падаю на колiна до братської
богородицi (падає на колiна),_ що твоя мати сидiла в острозi, що твою
матiр били жиди патинками по мордi.
Б а ш м а ч н и ц я. Падаю на колiна (стає на колiна),_ присягаюсь i
божусь, що ти брешеш, що ти набрехала на мою матiр. Брешеш, брешеш,
брешеш, сибiрна!
Тим часом Г о с т р о х в о с т и й виходить з хати i приводить к а т е
р и н щ и к а.
Катеринка грає й перебиває лайку.
В с i. Де це музики взялися? Хто це найняв?
Г о с т р о х в о с т и й. Це я, це я найняв, щоб Горпинi Корнiївнi
веселiшi були iменини. Як маємо лаятись, давайте лучче гуляти!
В с i. (схвачуються)._ Давайте лучче гуляти або танцювати!
Г о р п и н а. Авжеж танцювати веселiше, нiж лаятись. Розступiться,
куми мої милi! Горпина Корнiївна гуляє.
В с i розступаються на обидва боки.
Б у б л е й н и ц я й Б а ш м а ч н и ц я розходяться на обидва боки
й показують одна другiй кулаки.
Г о р п и н а (розставивши руки)._ Дайте мiсце, кумки мої, голубки мої!
Горпина Скавичиха гуляє! (Починає танцювати з башмачницею.)_
М а г д а л и н а (пiдiймає руки вгору)._ Ой, що ж то скаже завтра
отець Пахомiй!
М е р о п i я (з другого боку, спереду сцени)._ Ой, що ж то завтра
скаже отець Модестiй!
В танець виступають декотрi м i щ а н к и.
Г о с т р о х в о с т и й. в однiй сорочцi садить гопака.
Завiса падає._
ДIЯ ЧЕТВЕРТА_
Свiтлиця Рябкова.
С и д i р С в и р и д о в и ч сидить коло стола й позiхає, хрестячи за
кожним разом рота.
Вечiр.
ВИХIД 1
С и д i р С в и р и д о в и ч i Є в д о к i я К о р н i ї в н а.
С и д i р С в и р и д о в и ч (позiхає й хрестить рота)._ Ой господи,
помилуй мене, грiшного раба свого! (Знов позiхає й хрестить рота.)_ Пху,
чого це я так позiхаю?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а (позiхає й хрестить рота)._ Оце! Ти
позiхаєш, а я за тобою!
С и д i р С в и р и д о в и ч (позiхає й хрестить рота)._ Пху на тебе,
сатано! Позiхнув так, що трохи не роздерся.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а (позiхає й хрестить рота)._ Пху! Не
позiхай-бо, бо й я рот собi роздеру.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Оце, не позiхай та не позiхай, бо й вона
позiхає!
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. То затуляв би рота, а то так негарно
дивитись... що й...
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ати думаєш, що менi гарно дивитись, як
ти роззявиш свою вершу?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. От i вершу... З которого це часу стала
верша з мого рота?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Та хiба ж вже й не час! Що то тi жiнки
за мудрий народ! До смертi збирала б губи на оборочку.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Пху! Пху! Аж треба одплюнутись, таке
верзеш. Чи не вередуєш ти оце знов?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Нечиста його мати знає, може, й вередую.
Здається, хочеться чи чаю, чи горiлки.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Про мене, пий чай, тiльки не пий
горiлки, бо Євфросинка буде сердитись, як побачить.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, не пити менi хочеться; здається -
їсти, та не знаю, чи солодкого, чи кислого; чи хвигiв, чи солоних огiркiв?
Як тобi здається?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. А як же менi про те знати? Хiба в мене
твiй рот?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Що б ти тепер їла, чи солодке, чи кисле?
Чи хвиги, чи солонi огiрки?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Я б їла хвиги.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Чортзна-чого їй хочеться. Хвигiв
схотiлось, наче малiй дитинi.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Чи то ж менi? Та то ж тобi!
ВИХIД 2
Т i с а м i й б а ш м а ч н и ц я.
Б а ш м а ч н и ц я (вбiгає з кошиком)._ Добривечiр вам, Сидоре
Свиридовичу, i вам, Євдокiє Корнiївно! Як же вам можна не бути на iменинах
у Горпини Корнiївни!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Як же пiти, коли Євфросина шапку
сховала! Якби пак увечерi, то можна б i без шапки, а то вдень.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Схаменись, старий! Що ти верзеш? Не
пiшли, бо чогось послабли усi.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Еге! Чогось справдi у нас роти послабли:
й самi не розберуть, чого хотять. (Позiхає.) Ой,_ це неспроста щось.
Б а ш м а ч н и ц я. Мабуть, наслано. Було й менi таке торiк пiсля
iменин Горпини Корнiївни. Цiлий день так позiхала, що мусила кликати
шептуху.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Сiдайте ж та розкажiть, як там було в
сестри? Що їли, що пили, хто був, хто що робив?
Б а ш м а ч н и ц я. Були на обiдi пироги, була локшина з гускою,
печена курка, печене порося, шулики, ще й катеринка на закуску. Так
нагулялись, так натанцювались! Але не сяду, бо забiгла до вас по дорозi.
Там був i Гострохвостий: таки добре витрусив кишенi на горiлку та на
музики. Чи ви знаєте, що Оленка вже засватана за Гострохвостого?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Чи вже ж? За Гострохвостого?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Брехня!
Б а ш м а ч н и ц я. Вибачайте-бо, Сидоре Свиридовичу: хто бреше, тому
легше. Пропили ми навiки Оленку! Гострохвостий найняв катеринку та аж
сiртука й жилетку скинув, так вибивав тропака. Ой боже мiй, як колiна й
литки болять, наче хто ломакою побив! Прощайте, серце! (Цiлується з
хазяйкою.)_ Та нiкому, та нiкому, нiкому не кажiть, бо такий приказ. Я оце
тiльки вам i кажу. (Виходить i на порозi збiгається з бублейницею.)_ Ой
лишенько! Оце трохи з нiг не звалила! (Виходить.)_
вихiд 3
Є в д о к i я К о р н i ї в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i б у б
л е й н и ц я.
Б у б л е й н и ц я. Бий тебе сила божа! Трохи менi носа не розбила
своєю мордою. Добривечiр вам, кумо! (Цiлується.)_ Чи живi, чи здоровi? А
вас не було на iменинах у Горпини Корнiївни, а ми пили сватання! Чи ви
знаєте, що Оленка засватана за Гострохвостого, тiльки нiкому, нiкому не
кажiть, бо такий приказ, щоб нiхто не знав. Прощайте! Так загулялась, так
загулялась, аж очiпок з голови злазить. (Поправляє очiпок i виходить. На
порозi збiгається з Меропiєю.)_ Ой! Оце! Аж забилась об вас!
ВИХIД 4
Є в д о к i я К о р н i ї в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i М е р
о п i я.
М е р о п i я. Оце! Аж тiм'ям об дверi вдарилась. (Входить.)_ Господи,
Iсусе Христе, сине божий, помилуй нас!
С и д i р С в и р и д о в и ч (басом)._ А-мi-нь.
М е р о п i я. Добривечiр вам! Як вас господь милує?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Вашими молитвами ще ворушимось до
котрого часу. Сiдайте, прошу вас!
М е р о п i я. Спасибi вам, нiколи. Далеко дибати додому. Коли б ви,
Євдокiє Корнiївно, знали, як я сьогодня нагрiшила у Горпини Корнiївни; так
нагрiшила, що насилу несу свої прегрiшення на Пе-черське.
С и д i р С в и р и д о в и ч. То вкиньте ту в'язку грiхiв у канаву,
нехай там потоне у безднi. Чи варто ж нести таку нечисть аж на Печерське!
М е р о п i я. Якби ж пак можна було... Так нас приймала Горпина
Корнiївна, так частувала, так припрошувала, що я одмагалась, одмагалась та
й... (Маха руками.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Та й нагрiшили повне сито й решето.
М е р о п i я. Та ще й як приймала нас! Бо Оленку засватали.
Гострохвостий засватався. Гарного зятя матиме Горпина Корнiївна!
(Заточується.)_ Прощайте! Зоставайтесь собi дома. (Виходить i не потрапляє
в дверi та в вiкно, пiдiйма ногу.)_ Оце як високо поробили пороги!
(Знаходить дверi й виходить.)_
ВИХIД 5
С и д i р С в и р и д о в и ч i Є в д о к i я К о р н i ї в н а.
С и д i р С в и р и д о в и ч (вдаривши об поли руками)._ От тобi й
жених! Коли не брешуть оцi сороки.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а (вдаривши об поли руками)._ От тобi й
Гострохвостий! Та, мабуть, i не брешуть, бо аж втрьох одно говорили.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Авжеж утрьох трудно брехати, не те що
одному. От тобi втеряли розумного чоловiка! Де ж тепер достанеш такого
розумного зятя?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а (з плачем, взявшись за голову)._ Ой
бiдна моя голiвонька! Що ж то станеться з нашою Євфросинкою? Де ж тепер у
свiтi знайти такого жениха для нашої Євфросини?
С и д i р С в и р и д о в и ч хапається за голову. Обоє бiгають по
хатi.
ВИХIД 6
С и д i р С в и р и д о в и ч, Є в д о к i я К о р н i ї в н а i Є в ф
р о с и н а .
Є в ф р о с и н а (виходить з кiмнати)._ Що це з вами сталося? Чого це
ви так бiдкаєтесь?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Де ж пак не бiдкатись?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Де ж пак не бiдкатись! Коли б ти
знала... та не хочу казати... Кажи вже ти! (До Сидора Свиридовича.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Кажи вже ти, бо в мене язик став, як
колода: нiяк не повернеться.
Є в ф р о с и н а . Кажiть-бо, не мучте мене! Яке там нещастя сталося?
Певно, щось таке, що доброго слова не варто.
С и д i р С в и р и д о в и ч. Де ж там не варто, коли варто. Ой боже
мiй!
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Тут забiгали до нас аж три куми
Горпини Корнiївни та казали, що на iменинах у Горпини Корнiївни був
Гострохвостий...
Є в ф р о с и н а . Був Гострохвостий! А як вiн смiв там бути, не
спитавшись мене? Потривай же, мосьє Гострохвостий! Я ж тобi виварю воду!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Еге, вивариш воду, коли вiн уже посватав
Оленку.
Є в ф р о с и н а . Оленку? Посватав Гострохвостий? Ха! Ха! Ха! Оцьому
диву я нiколи не пойму вiри! Ха! Ха! Ха! Ха!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Добре ха-ха-ха, коли вже й могорич пили,
а може, вже й заручини були. Тут аж три сороки прилiтали та брехали...
трохи не побились отам, на порозi.
Є в ф р о с и н а . Коли б сюди прилетiло сто сорок i сто ворон з ними,
то я б не пойняла їм вiри. Гострохвостий i Оленка! Гострохвостий посватав
Оленку! Ха! Ха! Ха! (Iстерично регочеться.)_
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ха! _Ха! Ха! А справдi, трохи смiшно!
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Євфросинко! Як ти страшно смiєшся!
Боже мiй! Перестань! Не смiйся! А ти, старий, чого скалиш зуби? На кутнi
засмiєшся! Не смiйся!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Не смiйся, коли смiшно. Ха-ха-ха!
(Смiється.)_
Є в ф р о с и н а . Ха-ха-ха! От би послухати, як Гострохвостий говорив
там з Оленкою! I об чiм вiн говорив з нею? А вона, мабуть, тiльки очима
клiпала, слухаючи його. Ха-ха-ха! Неправда тому, неправда! (Падає на
канапу й задумується.)_ А що як правда! Оленка гарна... А що як правда! Не
дурно вiн тодi так поглядав на Оленку, так чiплявся до неї. Вже вiн не
дурно забрiв до тiтки в гостi. Постiй же, мосьє Гострохвостий! Попаду я
тебе на свої зуби!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Не журися, серце Євфросино! Хоч
Гострохвостий i гарний, i розумний, кат його не взяв, але не тiльки свiту,
що в вiкнi.
Є в ф р о с и н а . Ой боже мiй, ще й допiкають.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч. Оце,
боже мiй!
Є в ф р о с и н а (встає й ходить по хатi)._ Ой, не допiкайте менi,
дайте менi спокiй, йдiть собi до кiмнати.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а виходить у пекарню,
С и д i р С в и р и д о в и ч виходить до кiмнати.
ВИХIД 7
Є в ф р о с и н а сама. Ходить по кiмнатi й думає.
Є в ф р о с и н а . Чи вже оце Оленка причарувала його своїми чорними
очима? Вже не розумом, не язиком вона приворожила його... Чи вже ж у неї
очi темнiшi, брови чорнiшi, лице бiлiше, нiж у мене? (Дивиться в
дзеркало.)_ Оленка гарна, нiгде правди дiти: брови, як оксамит, як шовковi
шнурочки, очi блискучi... Ой серце моє, серце моє! Нащо ж вiн приворожив
моє серце своїми чорними кучерями, тими карими очима, тими розумними
солодкими словами... (Падає на канапу й плаче. Схоплюється з канапи.)_
Покинув мене для простої мiщанки, для перекупки, для дочки Горпини
Скавичихи. Постiй же ти, Свириде Йвановичу! Не подарую тобi цього! Вмру -
не подарую! (Бiгає по хатi.)_ Я тобi оддячу, не тепер, то в четвер. Я тобi
докажу, хто я i що я! Я тобi докажу, що я - Євфросина Рябкова, а не якась
Оленка Скавичiвна. (Бiгає по хатi.)_
ВИХIД 8
Є в ф р о с и н а i Є в д о к i я К о р н i ї в н а.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а (виглядає з пекарнi)_. Євфросино!
Євфросинко! Гострохвостий йде! Їй-богу, йде! Химка прийшла з льоху та й
бачила, що вiн ввiйшов у нашу хвiртку. (Виходить.)_
ВИХIД 9
Є в ф р о с и н а сама.
Є в ф р о с и н а . Iде! (Тривожно.)_ Що ж менi робити, як iз ним
говорити! Чи стоячи, чи сидячи, чи лежачи? Ага!! Прийму я його лежачи, як
прийняла колись наша мадам у пансiйонi свого вусатого копитана. Я, на моє
щастя, все чисто бачила у дiрочку. Вiн прийшов, а вона вхопила книжку,
лягла собi на диванi та й читає, та й читає, i не дивиться на його.
Потривай же, мосьє Гострохвостий! Виварю я тобi воду. (Хапає книжку й
лягає на диванi.)_
вихiд 10
Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. Добривечiр, Євфросино Сидоровно!
Є в ф р о с и н а мовчить i читає.
Г о с т р о х в о с т и й. Добривечiр вам! Низенько кланяюсь вам,
Євфросино Сидоровно, аж до сирої землi! Що це ви читаєте? Певно, щось
дуже, дуже цiкаве, коли й не можете одiрватись. (Сiдає коло Євфросини й
заглядає у книжку.)_ Єруслан Лазаревич! Мабуть, дуже вчена, дуже розумна
книжка, коли ви не можете одiрватись! (Заглядає в книжку.)_ Дуже вчена,
дуже ласа рiч! (Встає й ходить по хатi.)_ Як же ваше здоров'я, ваше
драгоцiнне здоров'я, Євфросино Сидоровно!
Є в ф р о с и н а мовчить i перегортує листки.
Г о с т р о х в о с т и й. (знов сiдає й заглядає в книжку)._
"Прекрасный Еруслан Лазаревич"... Дуже вчена рiч. (Встає й заглядає в
кiмнату, в пекарню й кашляє. Тихо.)_ Е! Щось тут та є! Читає та читає, й
слова не промовить до мене! Чи не знає вона, що я оце гуляв у Горпини та й
дурив стару вiдьму, нiби я хочу сватати Оленку? Але хто ж оце принiс сюди
звiстку? Не сама ж Горпина або сорока на хвостi! (голосно.)_ Євфросино
Сидоровно! Чи не сердитесь ви чого на мене? Чи не обидив я вас чим, бувши
у вас в гостях?
Є в ф р о с и н а схоплюється й ходить по хатi.
Г о с т р о х в о с т и й встає, падає на канапу й затуляє очi руками.
Є в ф р о с и н а . Химко! Химко! Йди сюди та накури в хатi пахощами,
бо так i тхне на всю хату гнилими кислицями, неначе тiтка Горпина тiльки
що вийшла з хати. Пхе! Пхе!
Г о с т р о х в о с т и й. (встає й ходить слiдком за Євфросиною)._ Вам
щось наговорили на мене, просто таки набрехали на мене. Правда, Євфросино
Сидоровно? Клянуся вам, божуся; не вiрте тому: все те брехня.
Є в ф р о с и н а . Рада б не вiрити, та треба вiрити.
Г о с т р о х в о с т и й. Ви заговорили до мене! Який я щасливий, що
почув ваш срiбний голосочок, Євфросино Сидоровно! За одно ласкаве слово
дякую вам. (Кланяється.)_
Є в ф р о с и н а . Не дякуйте, бо нема за вiщо. Менi не дуже потрiбно
вашої дяки. Обiйдемось.
Г о с т р о х в о с т и й. Ой Євфросино Сидоровно! Я б оддав половину
свого вiку, щоб тiльки знати, за що ви караєте мене так тяжко! (Сiдає на
стiльцi й затуляє очi долонями.)_
Є в ф р о с и н а . Отак. Виплачтесь на похмiлля. В Оленки пили, а до
мене прийшли похмелятись.
Г о с т р о х в о с т и й. Хто вам набрехав, що я пив у Горпини
Корнiївни?
Є в ф р о с и н а . Менi нiхто не брехав, ми з такiвських, що все
знаємо. Пхе! Як од вас тхне на всю хату; зовсiм так, як од моєї тiтки
Горпини. (Одмахується хусточкою.)_ Химко! Химко! Давай сюди курева.
ВИХIД 11
Т i с а м i й Х и м к а.
Х и м к а (дме в покришку)._ Оце схотiлося вам того курева! Кахи! Кахи!
Таке добре, аж у горлi душить! _(Тихо.)_ Це все примхи! Хочеться їй цього
курева, неначе велика панi! (Голосно._)Чи годi, чи ще?
Є в ф р о с и н а . Кури ще, поки не викуриш злого духа.
Х и м к а. Та вже так накадила, що всi чорти повтiкали б з хати, якби
тiльки були, не проти ночi згадуючи.
Є в ф р о с и н а . Коли не всiх викурила, то викуриш, може, хоч
одного. Пхе! Пхе! Насилу перемогло тiтчин дух.
Х и м к а виходить.
ВИХIД 12
Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Є в ф р о с и н а . Чи добре ж вам там гулялось, Свириде Йвановичу?
Мабуть, було що їсти, пити й по колiнця в вiвсi бродити.
Г о с т р о х в о с т и й. Ат, мусив зайти, коли стара затягла. Посидiв
трохи, побалакав... Та хiба ж ви не знаєте, яке там балакання. Мiщанки
попились, почали спiвати, потiм почали плакати, потiм почали лаятись.
Насилу-силу втiк та оце прийшов до вас, щоб одвести трохи душу.
Є в ф р о с и н а . Сюди б то принесли свою душу... А може, ви покинули
свою душу в тiтки?
Г о с т р о х в о с т и й. Ви жартуєте, Євфросино Сидоровно. Їй-богу,
жартуєте. Я своєї душi не покину будлi-де. Хiба покинув би її там, де буде
ваша душа, Євфросино Сидоровно, там - i бiльше нiгде.
Є в ф р о с и н а. Чи гарно прибралася Оленка на той бал? Мабуть,
надiла шовкову сукню, убралася в золото та в срiбло, натягла кринолiн
отакелецький (показує), _розпустила коафюру на головi, як гору. Ото шкода,
що менi не довелось подивитись на Оленчин убiр.
Г о с т р о х в о с т и й. Що це ви, Євфросино Сидоровно! Хiба ж ви не
знаєте Оленки! Їй-богу, жартуєте! Хе-хе-хе!
Є в ф р о с и н а (з злiстю)._ Але правда, що вона гарна? Яке в неї
бiле личко, неначе хто обсипав борошном. Якi в неї блискучi великi очi. А
брови! Чи правда моя, Свириде Йвановичу?
Г о с т р о х в о с т и й (важко зiтхає. Тихо)._ Ой правда, правда! Де
вже не правда! Ой очi, очi! А щiчки! (Голосно.)_ Як ви гостро жартуєте,
Євфросино Сидоровно. Але Оленка зовсiм не така, як ви малюєте; то ваш язик
такий гарний, що з-пiд нього виходить якось все гарно. Ой Євфросино
Сидоровно! (Встає й наближається до неї.)_ Як послухаю вашої розмови, то
аж поздоровшаю.
Є в ф р о с и н а . Одначе слухали цiлий день, аж сiртук i жилетку
скинули з себе... Химко! Курева! Аж катеринку на радощах мусили найняти,
аж пiввiдра сивухи мусили купити. Химко! Курева! Ха-ха-ха!
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ Чи не бiсовi п'янi мiщанки! Певно,
вже котрась забiгала сюди i все дочиста розбрехала. (Голосно.)_ Цьому
всьому неправда! Вам хтось набрехав, щоб нас посварити, щоб нас розвести.
Я вам докажу, що я тут нi в чому не винен...
Є в ф р о с и н а . Куди ж пак! Докажу, що нi в чому не винен!
Ха-ха-ха! Химко! Давай курева!
Г о с т р о х в о с т и й. Не вiрте!
Є в ф р о с и н а . Вiрю!
Г о с т р о х в о с т и й. Ба не вiрте!
Є в ф р о с и н а . Ба вiрю! Бо як ви були в нас, то говорили до мене
облесливими словами, а очима поглядали скоса на Оленку. Я все постерегла.
Я постерегла, що нема правди на вашому язицi. (Бiгає по хатi.)_
Г о с т р о х в о с т и й. (слiдком за нею)._ Ба не постерегли, бо я на
Оленку не дивився скоса. Я на вас дивився й хочу дивитись, i бiльш нi на
кого.
Є в ф р о с и н а . Я серджусь на вас! Я палаю огнем! Ой гаряче менi,
ой душно менi! Води! Води!
Г о с т р о х в о с т и й. Боже мiй! Бодай покорчило язики тим
проклятим брехухам, що набрехали на мене та розтривожили вас. (Бере пляшку
з водою, наливає води.),_
Є в ф р о с и н а . Не дам над собою кепкувати. Ви думаєте, що менi
треба вас, що в мене в паничах недостача? Та я вийду на ганок та тiльки
свисну, то назбiгається їх повнiсiнький двiр. Євфросина Сидоровна не на те
вчилась в пансiйонi, щоб дати водити себе за нiс. Ой душно менi! Ой горю,
ой палаю! (Бiгає по хатi.)_
Є в д о к i я К о р н i ї в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч
вбiгають в хату.
ВИХIД 13
Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й,
Є в д о к i я К о р н i ї в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч.
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Євфросино! Що це з тобою? Чого тобi
душно?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Що тут за галас? Хто тут наробив галасу?
Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Що тут таке дiється, що аж до крику
доходить? Що з тобою, Євфросино? Чого це ти така червона? Чого це ти так
страшно розгорiлася?
С и д i р С в и р и д о в и ч. Така червона, як жар. Борони боже чого!
Що це з вами, Євфросино Сидоровно?
Є в ф р о с и н а . Чого вам треба? Що вам до того, чого я
розчервонiлась? Дайте менi покiй!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Де вже, дайте покiй. Люди молодi. Борони
боже чого: до напастi недалеко.
Є в ф р о с и н а . Ви, тату, йшли б босi в кiмнату спочивати; нащо вам
знати, чого я розгорiлась? Ви нас не розумiєте, то й не питайте.
С и д i р С в и р и д о в и ч. То й не питатиму, а _то _швидко старий
стану.
Є в ф р о с и н а . Йшли б, мамо, в пекарню!
С и д i р С в и р и д о в и ч. Ходiм, стара! Це, бач, ...
